→Газета →
СВІЧКА ТА СІРНИКОВА КОРОБКА
(казка)
Мюриєль ТЕЙЛОР
На одному з підвіконь самотнього старого будинку стояла маленька свічка, а поряд з нею лежала коробка сірників. Було це давно, коли ще не існувало електричного освітлення. У ті часи свічки вечорами старанно працювали, освітлюючи всі закутки в кімнатах.
Коли після робочого дня втомлені мешканці засинали, свічка та сірникова коробка, які залишалися на підвіконні, розпочинали між собою розмову.
Одного разу коробка стурбовано озвалася до свічки:
– Подруго, ти усе меншаєш та меншаєш. Коли ти гориш – ти танеш. Будь обережною, а то раптом від тебе нічого не залишиться!
Свічка посміхнулася:
– Світити – це мені дійсно дечого коштує, але ж мене задля цього й зроблено.
– Знайшла з чого радіти. Подивись, яка ти маленька! От якби ти була вогнем маяка й вказувала великим кораблям шлях у гавань, тоді варто було б витрачати себе.
– Я маленька, це правда. Але я можу освітити темний закуток. Хіба ти не бачила, як учора бабуся розсипала монети з гаманця? Мною посвітили навколо – й усі монети відшукалися! Моє світло допомогло бабусі.
І свічка знову посміхнулася. Але сірникова коробка насупилася. Відповісти вона не встигла, бо прийшла бабуся, узяла свічку і пішла з нею коридором до себе в спальню.
Свічка та сірникова коробка зустрілися лише наступного дня. І тут занепокоєння сірникової коробки досягло межі.
– Ой-ой-ой, – заголосила вона, – що ж це з тобою сталося?! Ти удвоє менша, ніж була вчора!!!
Свічка весело підморгнула й відповіла:
– Знаєш, як усе було? Бабуся при світлі мого полум’я почала молитися і читати Біблію. Вона так зачиталася, що мені довелося горіти до півночі. Та це нічого. Я була дуже рада світити їй, особливо після того, як вона прочитала слова: «А ночі вже більше не буде, і не буде потреби в світлі світильника, ані в світлі сонця, бо освітлює їх Господь Бог». Потім бабуся стала перед іконами і промовила: «Дякую, Господи, за те, що настане день, коли Ти будеш нашим вічним Світлом». Ти не уявляєш, яка я щаслива, що могла послужитися старенькій своїм світлом!
Сірникова коробка знову не знайшла що відповісти.
Одного разу ввечері сталося дещо дивне. Навіть після того як усі повкладалися спати, свічка на підвіконні продовжувала весело горіти. Ніхто не загасив її. Надворі лютувала завірюха. Вітер завивав і свистів, кружляючи снігові вихори. Час від часу крізь щілини у рамах на свічку потрапляв холодний струмінь повітря. Від цього вона танула ще швидше.
– Та ти що? Ти ж подбай про себе хоч трохи! Адже від тебе нічого не залишиться! Дозволь наступному подиху вітерця загасити тебе й урятувати від остаточного знищення! – захвилювалася сірникова коробка.
Проте весела свічка тільки посміхнулася. Вона продовжувала горіти, стаючи дедалі меншою. Сірникова коробка хвилювалася не жартома:
– Та невже ти мене не послухаєшся?! Ти ж можеш урятувати життя, якщо перестанеш світити!
– Мене поставили тут, щоб світити. Це моє місце. І я буду віддавати своє світло до кінця!
– Це божевілля! – не втихала сірникова коробка.
У цю мить за вікном почувся шерех, потім – кроки на ґанку. Хтось постукав і смикнув за ручку дверей. Стукіт почули не тільки свічка та сірникова коробка. Хазяїн та старші сини прокинулися і відчинили двері. Струмінь холодного повітря увірвався до кімнати і примусив полум’я свічки затремтіти ще дужче. Через поріг намело снігу, а з темряви ночі в освітлену свічкою кімнату увійшла жінка. Вона ледве пересувалася. Нічну гостю влаштували біля груби, допомогли зняти запорошене снігом пальто й заходилися терти задубілі на холоді руки та ноги. Зігрівшись та трохи оговтавшись, жінка почала розповідати:
– Я заблукала. Сніг пішов такий лапатий, і хуртовина замела шлях. Уже кілька годин я блукаю, марно намагаючись натрапити на нього. Зовсім знесилилась і подумала: ляжу в сніг і помру. Але в ту саму мить я побачила слабке світло і зрозуміла, що неподалік чиясь оселя.
– А ми саме для того й залишили свічку горіти на підвіконні, – сказав хазяїн.
– У таку хуртовину люди часто збиваються зі шляху.
При цих словах хазяїн поглянув на підвіконня, де стояла свічка. Вона горіла так довго, що від неї нічого не залишилось.
– Добра маленька свічко, ти врятувала сьогодні людське життя, – усміхнувшись, сказав він.
Маленька свічка, наче теж усміхнувшись у відповідь, блиснула ще раз яскравим полум’ям і згасла.
Це казка. Господь Ісус Христос сказав: «Я – Світло світові!» Він віддав життя на хресті, аби подарувати світло спасіння нашому темному світові. І всім, хто є Його учнями, Він говорить: «Ви – світло світові!» У кожного з нас є своє місце: вдома чи в школі, на вулиці чи на футбольному майданчику. Світити для Ісуса Христа чогось вимагає від нас. Та якщо ми будемо намагатися віддавати людям найкраще (час, сили, здоров’я), нам не буде соромно того дня, коли ми стоятимемо перед Ісусом.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи