Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ВІД ВОЛИНІ – ДО ПРИДНІПРОВ’Я
Архімандрит Марк (Левків) – колишній жидичинський ігумен – став єпископом

Андрій ГНАТЮК

1 лютого у патріаршому соборі Рівноапостольного князя Володимира звершено архієрейську висвяту колишнього ігумена Жидичинського монастиря Марка (Левківа). Уродженець Львівщини, який проходив духовне зростання на Волині, став єпископом Кіровоградським і Голованівським. Разом із Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом отця Марка висвячували архієпископ Луцький і Волинський Михаїл і ще п’ятеро ієрархів.

Побувати на єпископській висвяті й підтримати свого співслужителя чи духовного наставника в Київ приїхала численна волинська громада. Серед них – священики Свято-Троїцького кафедрального собору Луцька, ченці Жидичинського Свято-Миколаївського і Луцького Замкового Свято-Архангельського монастирів – ті, хто разом з отцем Марком розпочинали нелегку відбудову Жидичинської обителі, а також черниці з Володимирського монастиря Різдва Христового. Були на урочистостях і батьки, брати й сестри владики Марка.

* * *
Чернечий шлях єпископа Марка розпочався в Луцьку. Стати на нього він, Михайло Левків, вирішив ще при вступі до Волинської духовної семінарії. У першому інтерв’ю після постригу він згадував, що мама не дуже схвально поставилася до рішення сина, батько – з більшим розумінням. А особливо підтримувала бабуся. Одружуватися не планував. Тому приймати рішення було нескладно. «Я не вважаю цей вибір відреченням від світу, а одним зі служінь Богові, яким можна принести багато користі й іншим, і своїй душі, і Церкві». Митрополит Яків (попередній керуючий нашою єпархією), перш ніж погодитись постригати, мусив переконатися, чи справді готовий Михайло для несення монашого послуху. І 17 квітня 2003 року в нижньому храмі кафедрального собору єпископ тоді ще Чернігівський і Сумський Михаїл постриг Михайла Левківа у ченці. Владика Марк тепер каже: коли лежав навхрест на землі, відчув розчулення й присутність Господа. До постригу був цілком готовий. Страх і тривогу, невпевненість, чи правильно все робить, пережив кількома днями раніше. А в день постригу був переконаний у правильності свого вибору. Наступного дня висвячують на ієродиякона, а через день – на ієромонаха. Пройшло небагато часу – і на його долю випав перший нелегкий чернечий послух: отця Марка призначають намісником новоствореного Жидичинського монастиря (возведений у сан ігумена 13 жовтня 2007 року в Покровському соборі Ківерець).

Монах – означає «один». Один-на-один із руїною, де між шибками шугає вітер, дощ і сніг не дають просохнути стінам, відривається цегла. Такий спадок радянського щастя дістався молодому ченцеві. Безлика споруда будинку митрополита безжально дивилася йому в очі, наче намагаючись згасити молодечий запал і зламати його дух, який тільки-но почав формуватися.

Не змогла! Отець Марк швидко опанував собою і взявся за відродження святині. Допомагали семінаристи, послушники, які випробовували свою силу волі в холоді. Жили ледь не просто неба. Обігріти спальню було дуже важко. Хворіли, але йшли вперед. Наполегливість отця Марка не дозволяла зупинитися, каже нинішній намісник отець Константин (Марченко). Заготовили дров, провели світло і створили невеличку церковцю. Там і молились, аби Бог дав сили вистояти і не впасти на шляху відродження Жидичинської святині. А згодом почали з’являтися й благодійники. Одні зголосилися посприяти в підведенні води, інші – газу. Крок за кроком життя в монастирі потрохи налагоджувалося.

Коли ігумена Марка владика Михаїл призначив секретарем консисторії, ченці вже мали фундамент подальшого розвитку своєї обителі. Згодом отець став секретарем Патріарха; Святійший підніс його до сану архімандрита, а Священний Синод прийняв рішення висвятити на архієрея...

* * *
Напередодні хіротонії, на Всенічній 31 січня, відбулося наречення архімандрита Марка на Кіровоградського єпископа. Тоді він пообіцяв:

– Монахом не перестаю бути, і чернечого клобука не скидаю, і на майбутнє завжди буду старатися дотримуватися даних при постригу євангельських обітниць. Допоможи мені, Господи, смиренно прийняти єпископство як Твою святу волю, дай мудрості та сили для несення цього послуху, навчи мене вірити, надіятись і любити.

Зранку в неділю у Володимирському соборі Києва людно. О пів на десяту ранку священики зустрічають Патріарха. Після облачення зі словами «Виводиться боголюбивий обраний та утверджений архімандрит Марк хіротонізатися на єпископа богоспасаємого міста Кіровограда» отець у супроводі священнослужителів виходить із вівтаря й стає за амвоном на сповідання віри. Перед нареченим – Патріарх і шестеро архієреїв. Предстоятель тричі запитує: «Чого прийшов сюди?», а потім – «Як віруєш ти?». Марк відповідає, що хоче бути єпископом, читає «Символ віри», щоразу на крок наближаючись до собору архіпастирів. А третього разу складає обітницю бути вірним апостольській вірі, святому Православ’ю і рідній Церкві. Патріарх тричі благословляє. Після того архімандрит підходить за благословенням до інших єпископів. Лунає многоліття. Отець Марк повертається у вівтар.

Триває Літургія. Остання для нього як для священика. Після співу Трисвятого в білій одежі підводять до престолу. Він стає на коліна, схиляє голову на престіл. Патріарх Філарет кладе на голову Марка Євангеліє, ієрархи покладають праві руки. Святійший читає висвячувальну молитву. Після цього, виголошуючи «Аксіос», що означає «Достойний», з іншими архієреями благословляє єпископські ризи, які й одягають на нововисвяченого. Наприкінці Патріарх посеред собору в присутності мирян вітає нового владику і вручає йому жезл – символ влади.

– Деякі єпископи думають, що з одержанням архієрейської влади вони вже вільні від чернечих обітниць, і не провадять чернечого способу життя. Затьмарені архієрейською владою і славою, вони забувають, що ченці дають обітниці Богу на все життя, – сказав Патріарх. – Тому кожен архієрей повинен пам’ятати, що він насамперед – чернець, а потім – архієрей. На архієрейство треба дивитись як на послух Церкви, яка наклала на тебе обов’язки єпископа. Архієрей, як і кожен чернець, повинен зрікатися своєї волі. Недбалість архієрея про чернечі обітниці робить єпископа свавільним і спокушає його творити свою волю. Єпископ повинен творити не свою волю, а старанно виконувати свої архіпастирські обов’язки. Свавільний єпископ рано чи пізно перестає бути послушним Церкві. А ми знаємо, що Господь наш Ісус Христос навіть про Себе сказав, що Він прийшов творити не Свою волю, а волю Отця, Який послав Його. Тому єпископ виконує свої чернечі обітниці, коли він послушний Церкві як простий чернець... Кіровоградська єпархія бідна і наполовину зруйнована, але ти не засмучуйся цим. Працюй з усіх сил, відправляй Богослужіння, не лінуючись, проповідуй, керуй, будуй; і Господь, бачачи твою ревність, допоможе Своєю благодаттю. Іди в мирі на твоє майбутнє архіпастирське служіння з упованням на допомогу Божу, – настановляв Святійший... – Благослови твоїм першим архіпастирським благословенням народ Божий, який своєю молитвою брав участь у твоїй архієрейській хіротонії.

Владика Марк залишається на кафедрі й уперше благословляє паству.

Волин. єпарх. відом.– 2009.– № 2 (51)