→Газета →
НАВЧИТИСЯ БУТИ ХРИСТИЯНИНОМ
22 травня – 15 років Центрові християнського виховання дітей та молоді в Луцьку
Оксана КОМАРУК
У цій школі не ставлять оцінок і не записують зауваження в щоденники. Найвищим балом уважається добре слово. Тут діти, вітаючись із учителем, не вигукують хором «Доб-рий-день!», а кажуть: «Слава Ісусу Христу!» Аби вступити до цієї школи, не треба надвисокої успішності й особливих здібностей. Єдина умова: мати в душі бажання і віру. По закінченні трирічного навчального курсу випускникам видають спеціальні дипломи, а вони… відмовляються їх брати, боячись, що тепер їм не дозволять приходити у колектив, який став часточкою їх самих, їх родиною, їх другим домом. Називається цей дім Центром християнського виховання дітей та молоді в Луцьку. І вже п’ятнадцять років поспіль тут зростають маленькі священики, єпископи й хористи.
Перші учні Центру, а тоді ще недільної школи, навчалися у Хрестовоздвиженській церкві (пам’ятаєте, у радянські часи там був планетарій). Нині діти мають заняття у приміщенні духовної семінарії.
За п’ятнадцять років у школі змінилося чимало директорів. Серед перших керівників – Серафима Симонович, Тамара Мацкевич, отець Юрій Близнюк. Свого часу директорували тут священики Микола Цап та Віталій Янковський.
Донедавна недільна школа діяла як самостійна одиниця. А коли з’явилися подібні заклади й при інших парафіях приходів у Луцьку, на її базі організували Центр християнського виховання дітей та молоді. Нині центр курує чотири луцькі недільні школи – при Хрестовоздвиженській, Юріївській і Пантелеймонівській церквах та організовану в загальноосвітній школі-інтернаті.
Сьогодні Центром християнського виховання, який вважається і недільною школою при Свято-Троїцькому кафедральному соборі, опікується теперішній директор протоієрей Богдан Возняк.
Урок починається з молитви
Заняття у Центрі починаються з дитячої Літургії у нижньому храмі собору. Від «дорослого» це Богослужіння відрізняється тим, що розпочинається трішки пізніше – о 10.30 і правиться більш динамічно – за півтори години. Тут же дітей навчають правильно молитися, сповідатися. Часто в церкві проводяться й цілі тематичні уроки, присвячені будові православного храму. Так маленьке серденько поступово звикає бути більш уважним і терплячим. Спеціально для дітей – доступніше, зрозуміліше – священик говорить проповідь.
Власне, дитяча Літургія – це вже початок заняття, яке продовжиться у стінах самої недільної школи...
Невеличкі класи духовної семінарії мало чим відрізняються від звичайних шкільних: дошки, парти, географічні карти, таблиці з правопису. Однак на стінах висять не портрети видатних літераторів та математиків, а ікони у вишитих рушниках. І кожен урок у цьому приміщенні починається з молитви.
На заняттях Центру разом із маленькими учнями можна бути присутнім і батькам. Хтось із них разом з малечею відкриває для себе прописні істини Християнства, хтось, більш обізнаний, намагається підказувати дітям, хтось просто мовчки спостерігає за першими дитячими кроками на шляху пізнання Бога.
Учитель? Священик? Друг?
У підготовчій групі, де навчаються наймолодші – три- п’ятирічні християни, – урок із Закону Божого.
Як годиться, помолилися хором, аби Господь благословив юні душі увібрати з почутого якомога більше доброго та корисного. Потому священик Андрій Ротченков запитує, про що слухали Євангелійну оповідь на Літургії.
– Про овечок і козлів... – відповідають тоненькі голосочки.
Детально, крок за кроком, розглядається притча з перенесенням у сучасні дні та прикладами для порівняння. Маленькі учні тягнуть рученята, жваво, навперебій обговорюють типові життєві ситуації, в які, напевно ж, не раз потрапляли й самі. Але тепер дивляться на це трішки іншими очима.
– Я теж іноді буваю упертим козлятком… – щиро зізнається п’ятирічний Андрійко.
Отець Андрій прихвалює, що в малого вистачає сміливості зізнатися і покаятися. І розповідає про значимість покаяльної молитви – коли, «подібно до того, як просимо вибачення у батьків, просимо прощення у Бога, вчимося каятися і виправлятися...» Сам же священик дуже втішений з того, що насіння, посіяне ним у крихітні щирі християнські душі, вже дає перші паростки.
– Ким почуваєтеся більше – вчителем чи священиком? – запитую в отця Андрія Ротченкова на перерві між заняттями, коли дитячий гомін із тисячею запитань на хвильку стихає.
– Я не можу почуватися кимось одним. Ці дві ролі в мені поєднуються і взаємодоповнюють одна одну. Взагалі будь-який священик – це обов’язково вчитель, покликання якого – навчати, проповідувати, проводити пастирську роботу...
Подружжя Ротченкових – отець Андрій та його дружина Наталія Іванівна – у недільній школі при Свято-Троїцькому кафедральному соборі вже досвідчені педагоги. Отець Андрій, окрім недільних занять, читає предмет «Християнська етика» в загальноосвітній школі. Матуся Наталія має чималий педагогічний стаж. Після закінчення інституту соціальних наук у Волинському державному університеті ім. Лесі Українки навчалася в духовній семінарії. І, ще будучи студенткою, почала викладати семінаристам методику Закону Божого. А потім потягнулася до найменшеньких. Стала викладати в дитячих садочках, у загальноосвітніх школах. Нині Наталія Іванівна, окрім проведення занять у недільній школі, періодично зустрічається з дітками на уроках-бесідах з духовності в обласній дитячій бібліотеці, проводить факультатив у 17-й школі.
Сила співаної молитви
«Один раз проспівати молитву – те саме, що 1000 разів проказати», – переконана Тетяна Толочко, музичний керівник Молодіжного центру християнського виховання.
У класі, де вчителює Тетяна Назарівна, ніколи не буває тихо. Та, власне, цього ніхто й не прагне, бо за цими дверима відбуваються заняття з хорового співу.
Щойно чотириголосним виконанням молитви «Богородице Діво» закінчився урок у найстарших учасників недільної школи, як тут же до кабінету «висипала» малеча. Склавши побожно рученята, так само розпочали з молитви – тільки вже співаної:
Боженьку єдиний, я молюсь до Тебе,
Дай здоров’я й сили всій моїй родині.
Ще молюсь до Тебе, Боже мій Великий,
Дай щастя і долю рідній Україні...
Навряд чи можна уявити собі більш зворушливу картину: купка діточок, виспівуючи янгольськими голосочками слова молитви, просять у Господа благословіння для рідної землі. Напевно, слухаючи саме ці щирі молитви, Всевишній милостиво посилає нам Свої блага. У той час, коли поважні дорослі миряни зайняті вирішенням «більш глобальних справ».
Для маленьких співаків Тетяна Назарівна – не просто вчителька. Дивлячись, як діти, не зводячи з неї очей, повторюють усі її рухи та інтонації, розумієш: вона для них – музичний взірець. Усе життя Тетяна Назарівна віддала вчительській роботі. У педагогічному училищі викладала методику музичного виховання. Щоправда, там працювала зі старшими учнями. А тут, окрім підлітків, довелося бавитися із малечею ясельного віку. Та уроки з найменшенькими вчителька цінує над усе. Їй приємно і втішно виховувати у них почуття музичного смаку, навчати хорового співу.
Через творчо-педагогічні руки Тетяни Назарівни пройшло не одне покоління випускників, яких вона з трепетом і любов’ю згадує й до сьогодні. Колишні вихованці Тетяни Назарівни – учасники молодіжного хору в костелі святих Петра і Павла, студенти інституту мистецтв Волинського державного університету, державного училища культури і мистецтв, солісти Волинського народного хору, студенти Волинської духовної семінарії – майбутні священнослужителі.
– Коли кажуть, що нашій недільній школі виповнюється 15 років, мені не віриться – так гарно і швидко пролетів той час, – зізнається вчителька, називаючи усіх вихованців – від найстарших до 3-річних крихіток – «своїми коханими дітьми».
Хором і подорожувати приємніше
Це феноменально: у Тетяни Назарівни співають усі діти! Абсолютно всі! Незалежно від того, наділена дитина музикальним слухом, чи ні. Бо, впевнена Тетяна Назарівна, якщо тільки не пошкоджений слух фізичний, будь-яку дитину можна навчити співати в діапазоні дитячого голосу. Тож уже в середній-старшій групах її вихованці поступово переходять до 2-3-голосся і стають учасниками хору.
Хор Молодіжного християнського центру, яким керує Тетяна Назарівна Толочко, чули і знають не лише в Луцьку. Адже юні хористи об’їздили з концертами чимало куточків України. Виступали в столиці – у Михайлівському соборі, у соборі міста Володимира-Волинського, побували з концертами духовно-хорового співу у Чернігівському та Зимненському монастирях.
У творчому доробку хору не лише релігійні, а й патріотичні, народні пісні. А оскільки з дитячим репертуаром нині складно, повідала Тетяна Назарівна, з юними хористами охоче співпрацюють наші волинські автори. Лідія Засадко пише тексти пісень, Мирослав Стефанишин – музику.
– Щось світле і добре вабить сюди дитячу душу, коли щонеділі вона кидає свої мультики, комп’ютерні ігри і йде до церкви, до недільної школи... – каже Тетяна Назарівна. – Так само і я. Щотижня мені приємно і втішно бачити ці допитливі личка і чути їх тендітні голосочки. Я йду сюди знову й знову, бо коло них не відчуваю втоми.
Не просто отець – батько
Коли отцеві Богдану запропонували посаду директора недільної школи, він спочатку завагався: для викладача духовної семінарії така юна вікова категорія вихованців була зовсім невідомою. Новими були й директорські повноваження. «Та, власне, нічого немає складного, – пояснили священику, – треба лише приходити щонеділі і контролювати, як відбуваються заняття».
Аж тут, виявилося, не все так просто, бо крім контролю та організації, всі вихованці вимагали уваги і любові. Тому й довелося отцю Богданові стати для учнів та викладачів мало не рідним татом. Хоча він каже, що ця роль йому зовсім не важка, а радше приємна. І віддає належне своїм найпершим помічникам – вчителям центру.
Про себе ж отець Богдан Возняк розповідав дуже неохоче. Лише виклав коротеньку біографічну довідку.
Родом зі Львова. Закінчив Волинську духовну семінарію, далі – Львівську духовну академію. Священиком служить 6-й рік, 4 роки викладає у Волинській духовній семінарії. Спочатку читав Новий Заповіт, тепер – Церковне право. Свого часу покійний владика Яків благословив теперішнього директора Молодіжного християнського центру стати благочинним Луцького району, тож нині отець Богдан ще й опікується всіма парафіями Луцького району.
Звісно, адміністративна директорська посада вимагає неабиякого терпіння. Адже весь центр сьогодні налічує небагато-немало 500 чоловік. З таким гуртом підлеглих навіть у особи духовної можуть виникати труднощі. Але тільки не в колективі недільної школи, каже священик:
– Це місце, де я відчуваю, що себе реалізовую. Тому від роботи отримую велике задоволення. А труднощі... Найбільші труднощі були хіба в тому, щоб налагодити перенасичений предметами графік навчання. Та й перший час до посади важко було звикнути. А потім усе стало на свої місця, бо зібралися люди, які мали бажання працювати.
Засади центру – духовно-естетичні
За два роки керівництва отця Богдана у недільній школі змінилося майже все. Штат викладачів, який спочатку нараховував три особи, збільшився до десяти. Останніми роками у навчальній програмі недільної школи з’явився предмет хореографії і нова вчителька – Тетяна Боремчук. Окрім співу та богословських дисциплін, діти вивчають нотну грамоту, яку викладає Микола Антонович Толочко. Бажаючі та найбільш охочі до музики можуть освоїти ще й гру на фортепіано чи гітарі.
Майже рік у молодіжному центрі діє театральна студія, якою завідує актриса Волинського облмуздрамтеатру заслужена артистка України Лариса Зелінова. У репертуарі студії – вертепи, які демонструвалися на цьогорічні різдвяні свята. А до 15-ліття недільної школи юні актори готують виставу «Рідна мова» за твором митрополита Іларіона (Івана Огієнка).
І це ще не все. Виявляється, у Центрі навіть є свої художники. Усі охочі до малярства брали участь у виставці дитячих малюнків «Бог є Любов». Найбільш талановитих відзначили.
У перспективі, каже отець Богдан, – нові й цікаві задумки та сподівання, якщо на їх здійснення буде воля Божа. У найближчих планах – впровадження факультативних занять із флористики, де маленькі митці зможуть розвивати у своїх душах почуття прекрасного. А ще, зізнався отець Богдан, має він мрію випустити компакт-диск із записами хору.
«Я хочу в таку школу!»
...сказав мій 9-річний син, коли я кількома словами розповіла йому про побачене. Тож, як дасть Бог, у новому навчальному році недільна школа при Свято-Троїцькому кафедральному соборі матиме нового учня.
Як вступити до цієї незвичайної школи? Просто прийти і записатися. А далі справненько щонеділі протягом трьох років відвідувати дитячу Літургію, богословські та музичні заняття. По завершенні трирічного курсу скласти іспити й отримати свідоцтво про закінчення закладу.
Щоправда, вихованці недільної школи часто відмовляються отримувати свої дипломи, бо... бояться, що після того їм не дозволять приходити до школи. Так, вони дорослішають, стають студентами училищ, університетів, проте школу все ж не залишають. Бо саме тут вони пізнали Божу любов і тепло людських сердець.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи