Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ТРИ ГОСПОДНІ ІСКРИ
(легенда)

Підготував священик Андрій РОТЧЕНКОВ,
директор Центру християнського виховання дітей і молоді в Луцьку

Ісус Христос воскрес і у великій славі вступив у рай Господній. Та на порозі неба згадав у Своїй доброті про тих грішних людей, кому зробив багато добра, хоча зазнав від них багато мук. Змилувався Ісус над людьми, бо Його серце було повне доброти і прощення. З великого сяйва, що Його оточувало, добув три іскри, ясні, мов зорі, і промовив:

– Злиньте на землю, світіть людям, і хай кожна з вас учинить велике діло; хай люди, бачачи ваші вчинки, в покорі прославлять велич і силу Господа!

І три іскри злинули на землю, щоб сповнити наказ Творця й Подателя всякого добра.

***

Перша іскра впала на широкий степ, висушений спекою. Поглянула довкола і гнівно-гордо промовила:

– Я сильна, я могутня – тож покараю тих невдячних людей, що зрадили свого Господа й віддали Його на муки. Нехай тепер благають милосердя в Того, над Ким самі змилуватись не хотіли!..

Запалила іскра сухий степ, і жахлива пожежа охопила великі простори. Заквилили сердешні звірята, що мали притулок у степовій траві. З розпачем падали на землю мертві птахи. Від степу загорівся густий ліс. Скрізь розлягалися зойки лісових звірів і птиць. Пожежа дійшла до людських осель, увесь край наповнився плачем жінок і дітей. Люди припадали лицем до землі і благали Господа, щоб змилосердився над ними, над їхнім доробком.

Та горда іскра не перестала лютувати, доки не зруйнувала всього живого.

– Тепер я помстилася за Тебе, Господи! – сказала мстива іскра.

***

Друга іскра полинула понад містами й селами. Летіла від хати до хати і підглядала, що там діється.

У великому місті, в бідній кімнатці на піддашші, вона побачила хлопця. Він сидів замислений над листками паперу, писав, перекреслював і знову писав, урешті відклав перо й журливо зітхнув:

– Милий Боже, чому я не можу написати поеми, про яку мрію? Не складаються слова, думки розбігаються... Коли б я мав хоч трохи натхнення, то написав би поему: люди захоплювались би нею і прославляли Бога, що подарував людині талант написати такий чудовий твір.

Божа іскра закружляла над головою юнака.

«Дам йому наnхнення, хай творить те, про що мріє. Це буде велике діло!» – думала.

І запала в душу поета. І тоді він відчув у собі дивну творчу силу, думки прояснилися, слова самі стали тиснутись під перо, і юнак писав... писав... Працював цілу ніч і не зчувся, як закінчив поему. То був твір найкращий у світі. Коли його видрукувано, люди наввипередки купували книжку, чудувалися з великого таланту й говорили:

– Великий Господь, що дозволив людині написати таку прегарну поему про Божу правду!

***

Третя зірка понеслася понад убогими селами, полями, дібровами і надвечір зупинилася над самітною хатою серед лісової гущавини. Тут жив похмурий розбійник, що ненавидів цілий світ. Люди з тривогою обходили цей ліс, бо знали, що розбійник грабує і вбиває, не дарує життя нікому. Людське життя для нього було нічого не варте, він бажав мати якнайбільше золота.

На той час розбійник сидів у хатині й обдумував свої майбутні злочини.

Раптом хтось постукав у двері, і на порозі хати з’явився хлопчик у дорогій одежі, з блискучим самоцвітом на грудях. Очі розбійника блиснули з жадобою.

– Чого тобі? – запитав грізно.

– Дядечку, дозвольте мені у вас переночувати! – попрохав несміливо хлопець. – Я заблудив у лісі. Не проганяйте мене!

– Чого ж ти волочишся по ночах? – забурчав розбійник.

– Моя матінка пішла до неба... – відповів хлопчина крізь сльози. – Мені так сумно без неї!.. Люди мені казали, що як буду йти простою дорогою, то знайду свою маму. Покрадьки вийшов я з дому і пустився йти просто... просто... аж зайшов у цей ліс і...

Не видержав хлопчина, розплакався, але його плач не зворушив розбійника, він думав тільки про самоцвіт і про одежу хлопчини.

– Лягай тут і спи! – показав розбійник рукою на лежанку в кутку хати.

Хлопчина ліг, скулився і задрімав.

Тоді розбійник обережно встав з лави і почав скрадатися до лежанки. В його руках блищав гострий ніж... Розбійник уп’явся очима в дорогий самоцвіт, що блищав на всю хату.

Хлопець саме прокинувся, подивився, мовби щось пригадав собі, і став навколішки.

– Я забув помолитися!.. Покійна матуся навчала мене, щоб я ніколи не забував молитись, і завжди проказувала «Отче наш». Тепер моя мама в небі, то, може, ви, дядечку, помолитесь зі мною?..

Розбійник здригнувся, зніяковів і не знав, що робити. Та в просьбі хлопчини була така сила, що годі було їй опертися.

І тоді Божа іскра запала в серце розбійника. Хоч він сам віддавна не молився, тепер став навколішки поруч із хлопцем і твердим голосом став проказувати молитву. Що довше він молився, то м’якіший ставав його голос. І от на серці зробилося йому легко, на обличчі вималювалася лагідність, а з очей витекли дві сльози – перші сльози в житті закам’янілого грішника.

Згодом розійшлася поміж людьми вістка, що той лютий розбійник розкаявся, покинув свою хату в лісі й переселився до монастиря. Там проживав послушником до кінця свого життя, стараючись постом, молитвою і добрими ділами спокутувати свої давні тяжкі гріхи.

Три іскри полинули в небо, щоб розказати Ісусові про свої діла.

Ісус вислухав усіх трьох і тоді гнівно відізвався до першої:

– Ти не достойна бути зі Мною! Я творю милосердя, а ти сіяла помсту. На тобі тяжать кров і сльози. Іди геть від Мене!

Потім промовив до другої іскри:

– Ти натхнула людину талантом і допомогла їй пізнати та оспівати красу й могутність Господню. Людина описала любов і правду. Ти гідна бути зі Мною в небі.

І Христос заквітчав іскрою осяйний круг довкола Своєї святої голови.

А коли глянув на третю іскру, то в Його очах заясніла незмірна любов. Узяв іскру в Свої ніжні долоні, пригорнув до серця і сказав:

– Тільки ти зрозуміла Мене! Ти вміла доглянути людську нужду й занепад і кинула промінь милосердя в темну душу людини. Ти гідна ясніти в Моєму серці.

І Божа іскра спочила в серці Ісуса.

Волин. єпарх. відом.– 2005.– № 05 (06)