Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ХРЕСТ ВОЛОДИМИРА ЖУПАНЮКА
Мистецтвознавці кажуть: це чи не єдиний художник в Україні, який пише ікони з історичними сюжетами

Андрій ГНАТЮК

Оригінальні образи виходять з-під пензля луцького художника Володимира Жупанюка. Це не просто лики святих чи відтворення біблійних подій. Це духовна історія України – від Київської Русі до сьогодення. Проте через відсутність спеціальної освіти його довго не хотіли визнавати.

Більшість ікон митець присвятив батькові, який водив його історичними місцями, чим і прищепив любов до України. Уперше малювати їх спробував ще в 25 років. Однак то були копії вже відомих образів. А вже як професійний художник заявив про себе в 30. Спочатку були пейзажі, натюрморти. До іконопису повернувся значно згодом. Пан Володимир вирішив не просто писати святі образи, а на них відображати історичні події рідного краю.

Наразі в його колекції сім таких робіт. Особливої уваги заслуговує ікона «Хліб наш насущний». У верхній частині зліва – Зимненський монастир і святі, пов’язані з його історією. Справа – Георгіївська церква на «Козацьких могилах» і козаки. Посередині – образ Спасителя, який тримає Євангеліє з молитвою «Отче наш». Перед ним – «хліб наш насущний», як сказано в молитві. Автор каже, для роботи вибирав такий репаний хліб у магазинах, щоб був схожий на сільський домашній. Збоку від Христа – прості українці, які важко працювали і мали велику віру: дід, який засіває, і жінка, яка в’яже снопи. Те, що на іконах митця зображені прості люди, – характерна ознака його творчості. Чи то монах, який молиться, чи українка, яка голосить за полеглими братами, чи бандурист, який співає тужливу думу, чи колядник... Проте лики святих обов’язково присутні, а лик Ісуса Христа – як своєрідне світло на життєвій дорозі. Автор каже, йому з Ним легше.

Пан Володимир розповідає про створений образ «Богоматір села Пляшева». Це його відгук-шана предкам-героям і протест проти забуття власної історії. Головну думку ікони відображає Розп’яття як символ страждання. Це заклик до молитви на святому для кожного українця місці. Поруч із Розп’яттям – знову ж таки прості українці, зокрема дві жінки, які символізують вірян, які ходили й ходять сюди на прощу. До речі, прості люди – майже на кожній його роботі, бо саме такі зуміли зберегти церкви. Вони нагадують колишніх сусідів пана Володимира. Нижче основні провідники національної ідеї – Шевченко, Франко, Коцюбинський, Леся Українка. Полеглі козаки – на передньому плані, вкриті Державним Прапором. Біля них тужливу думу співає бандурист. За батьком, братами й коханим голосить молода українка.

Не менш цікава ікона – «Боремельський хрест». Образ відображає напад монголо-татар на давній монастир, після спустошення якого лишилася тільки одна ікона Спасителя. Вона відтворена в цій роботі. Тож «Боремельський хрест» – то ікона в іконі. Цікавість образа в тому, що Христос несе хрест, іде по хресту на фоні 33-х хрестів, кожен з яких символізує рік Його життя.

Змальовувати відомі вже образи художник не хотів, тому вирішив придумувати оригінальні сюжети. А наштовхнула його на це Волинська Богоматір. Живописця обурило, що поцінована митцями й Церквою чудотворна ікона невідома навіть багатьом волинянам. Тому своїми роботами вирішив популяризувати місцеві святині, минувшину, прославляти православну віру, прославляти святих. На іконі – Покровська й Хрестовоздвиженська церкви. Це два найдавніші храми, одразу збудовані як православні. На задньому фоні – замок Любарта.

Уже маючи певний доробок, Володимир Жупанюк вирішив випустити образки на листівках. Виготувало видавництво «Ініціал». Автор їх викупив і роздав людям, яким такі ікони близькі. Таким чином художник вирішив подякувати Богові за свій талант. Каже, коли працює зі святими образами, – духовно росте. Це для нього свято.

Проте Володимир Жупанюк мав і ворогів, для яких його талант стояв поперек горла. Йому дорікали в «неправильності», «неграмотності» й навіть «непотрібності» його праці. Якось образили настільки, що він прийшов додому й порізав роботу. Правда, наступного дня шкодував. Але зламати дух митця вороги не змогли. І тепер ми бачимо цікаві, неординарні твори.

Коли художник сідає за написання ікони, не квапиться впоратись якомога швидше. Затрачає на одну від півроку до року.

Чи вважати роботи пана Володимира іконами, чи релігійними картинами – серед мистецтвознавців одностайності немає. Одні спираються на канони іконографії, інші на те, що образ святого є головним у зображенні. Проте всі відзначають їх автентичність. Мистецтвознавиця Зоя Навроцька відзначає унікальність стилю. «Я не знаю в Україні, хто б ще повторював такі прийоми, – каже вона. – Сьогодні так майже ніхто не працює. Він опирається на давнину, на давню українську традицію, і в межах, в русі цієї традиції розвиває свої варіації».

Духовенство більш схильне вважати ці роботи іконами. Вони можуть перебувати в церкві, після освячення до них можна молитися. «Ці зображення можна вважати іконами, тому що найголовніше – хто зображений на цій іконі і з чим пов’язана її з’ява», – говорить архієпископ Михаїл.

Однозначно картиною є «Сон радянського бомжа». Поруч з безпритульним – горілка і газета «Правда». Сама ж Богородиця доволі далеко, але як необірваний шлях до спасіння.

Кожна робота пана Володимира – неповторна. Уже рік він їх не дарує і не продає. Каже – вони, як діти, а діти не продаються.

Волин. єпарх. відом.– 2009.– № 5 (54)