Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

АНТИІНФЕКЦІЯ
Нема небезпеки заразитися під час причащання. Ложечка (лжиця) освячена доторканням до Тіла й Крові Христових

Запитання

Чому б не зробити одноразові ложечки для Причастя? Адже коли споживають усі з однієї, чи не можна заразитися якоюсь хворобою?

Відповідає кандидат богословських наук Василь Лозовицький

У найдавніші часи історії Церкви Причастя відрізнялося від сучасної практики. Тоді миряни, як і дотепер священнослужителі, приймали святі Тайни роздільно: спершу їм подавалося в руки Тіло Христове, потім давали прямо із чаші Кров Христову. Вівтар тоді ще не був відокремленим від центральної частини храму іконостасом. Диякони підносили святі Дари до кожного з присутніх на Богослужінні. Також вони відносили Святі Дари додому до тих християн, які з поважної причини були відсутні.

Поряд існувала й інша форма Причастя, коли миряни самі підходили до вівтаря і під спів псалмів отримували з рук єпископа чи пресвітера Хліб, а з рук диякона – чашу з Вином. При цьому жінки приймали Тіло Спасителя, маючи на руках білу хустину, яка називалася Господньою (спочатку це навіть було обов’язковим). Також існувала традиція зберігання християнами Дарів у себе вдома. Це пояснювалося тогочасними складними обставинами, коли Церква Христова потерпала від гонінь.

Відомо, що причастя мирян окремо Тілом та Кров’ю практикувалося ще в ІV ст. Тому св. Амвросій Медіоланський, який тоді жив, перегороджуючи вхід до церкви одному з сильних світу цього – імператорові Феодосію, винному в убивстві, говорить до нього: «Як простягнеш ти ці руки, з яких ще капає кров невинно вбитих? Як приймеш цими руками пречисте Тіло Господнє? Як піднесеш до вуст своїх безцінну Його Кров – ти, котрий словом ярості своєї неправедно пролив кров такої великої кількості людей?»

Св. Максим Сповідник говорить: «Жінки повинні представляти чисті пелени, коли приймають Христове Тіло з чистим розумом і з чистою совістю». А блаженний Августин навчає: «Усі чоловіки, коли мають намір долучитися (причаститися), омивають свої руки, і всі жінки представляють чисті полотенця, коли хочуть прийняти Тіло Христове».

Наслідком звичаю приймати Тіло Христове в руки було те, що декотрі, можливо, через думку про нечистоту своїх рук, приймали Його не прямо в руки, а в спеціально зроблені для цього посудини. Траплялося, до цього додавалася мирська суєта: виготовляли такі вмістилища із золота, інкрустуючи їх дорогоцінним камінням та всіляко прикрашаючи. Трульський собор в VII ст. суворо засуджує тих, хто використовує ці вмістилища, «як таких, які надають перевагу бездушній речовині перед Божим образом», і наказує всім приймати Пречисте Тіло хрестоподібно складеними руками (правило 101).

Непоодинокими були випадки, коли віряни, отримавши Дари, разом з ними вирушали на різні видовища, чим, звичайно, оскверняли Їх. Аби запобігти зловживанням, усіляким забобонам, було вирішено подавати Причастя ложечкою.

Важко визначити, з якого саме часу утвердився новий звичай. Відомий богослов протоієрей Іван Мейєндорф уважає, що лжиця для причащання як запобіжний засіб проти доторкання до священної утварі (чаші з Причастям) руками мирян увійшла в ужиток у VIII–IX ст., коли між святилищем і зібранням вірних постав іконостас. Це можна пояснити дуже низьким рівнем гігієни в ті часи.

Але давні тлумачі цього звичаю звернули увагу й на таке. Господь, Сам звершуючи на Тайній вечері перетворення хліба і вина в Свої Тіло і Кров, дав учням спочатку Тіло, а потім Кров із чаші. Причащання інших, хто увірував у Нього, бере початок уже після воскресіння Христа, після страждань Господа на Хресті, де всім людям, світу, було явлено скривавлене Тіло розп’ятого Спасителя. У вівтарі, неначе в сіонській горниці, священнослужителі, які зображають найближчих до Христа учеників, апостолів, причащаються святих Таїн роздільно, як вони були подані Ним на Тайній вечері. Через відкриті ж царські врата виноситься мирянам чаша, в якій частинки Тіла Христового вже напоєні Його Кров’ю, що знаменує Воскресіння Спасителя і явлення в постраждалому Тілі. Миряни причащаються, таким чином, Хліба і Вина, поєднаних разом. Крім того, причастя мирян за допомогою лжиці духовно означає, що віруючі в Христа з’єднуються з Богом за посередництвом Церкви, яка живить їх духовною їжею. Тому лжиця знаменує посередницьку роль Церкви в духовному окормленні людей.

А тепер про одноразові ложечки. Протягом віків звершується справжнє диво: тисячі людей у храмах, навіть під час страшних епідемій, причащаються з однієї чаші, та Господь оберігає їх. І сьогодні після причастя як кількох осіб, так і сотень та навіть тисяч людей, коли закінчується Літургія, диякон або священик із благоговінням споживає Святі Дари, що залишилися. Диякони і священики робили це завжди, навіть тоді, коли в містах і селах, де вони служили, вирували інфекційні хвороби.

З усією очевидністю нам відкривається те, у що ми непохитно віримо: Євхаристія – це велика таємниця. Тому потрібно молити Бога, щоб Він укріпив нашу віру, і подолав сумнів щодо Його Всемогутності. Коли людина регулярно причащається, вона відчуває лише радість від єднання з Богом і не звертає уваги на всі надумані перепони, які стримують її від цього.

Бажаєте одержати відповідь православного богослова на Ваші запитання? Надсилайте їх до редакції на адресу pres-sluzhba@ukr.net; 43025, Луцьк, Градний узвіз, 1 або телефонуйте - (0332) 72-21-82

Волин. єпарх. відом.– 2009.– № 8 (57)