Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

СВЯТА ДРУЖБА

Підготував священик Андрій РОТЧЕНКОВ,
директор Центру християнського виховання дітей і молоді в Луцьку

Одного разу жорстокосердому грізному правителю міста доповіли про те, що один християнин, званий Мірос, замислив його вбити. Правитель негайно послав за ним своїх слуг. Коли християнина привели, то правитель запитав:

– Я дізнався, що ти ганьбиш моє ім’я і задумав погане проти мене.

– Ні, – відповів Мірос, – я не ганьбив тебе. Я називав тебе жорстокосердим, але ти такий і є! Я не задумав погане проти тебе, я лише викривав зло, яке ти робив.

– Негідник! – вигукнув правитель. – За це ти помреш на хресті.

– Я готовий до смерті, – відповів християнин. – Я не буду благати тебе про помилування! Але дозволь мені, заради Бога, попрощатися із моєю сім’єю. Я залишу свого друга запорукою того, що через три дні повернуся, щоб прийняти смерть.

Правитель погодився:

– Добре. Я відпускаю тебе, але якщо через три дні ти не повернешся, то я страчу твого друга.

Правитель не повірив Міросу. «Хай народ дізнається, що християни не дотримуються свого слова», – думав він.

Засуджений пішов до свого друга, розповів йому все і просив допомогти. Друг із радістю погодився. Він обійняв Міроса на прощання і дозволив відвести себе у в’язницю. Він сказав:

– Якщо мій друг не повернеться, я сам прийму страту.

Тим часом Мірос поспішив додому. Він розповів, що з ним сталося, попрощався із рідними і сказав:

– Час збігає, тому мушу вас залишати. Бо якщо запізнюся, то загине мій друг.

Рідні всіма силами старались подовше затримати його біля себе, щоб він запізнився на страту і залишився живий. Але Мірос вирвався від них і швидко вирушив у дорогу.

Він дуже поспішав, але раптом знявся вітер, загриміло і почалася гроза. Сильна злива понесла з гір потоки води, заливаючи все на своєму шляху. Перед подорожнім зашуміла річка, піднялись високі хвилі і знесли міст.

Страждалець кидався берегом і не бачив порятунку. Він упав на коліна і благав Бога допомогти йому. Після цього сміливо кинувся у воду і переплив ріку.

Недалеко Мірос відійшов од річки, як його перепинили розбійники, наставивши на нього зброю.

– У мене нічого нема, окрім мого життя, але і воно мені не належить. Я мушу визволити мого друга, – сказав бідолаха. Він звернув до розбійників такий благальний погляд, що вони змилувались і відпустили його.

Наступним випробуванням на шляху Міроса стала страшна спека. Знесилений і спраглий, він впав на коліна і молив Бога про допомогу. Раптом почув дзюрчання струмочка. Підповз до нього і холодною водою освіжив своє спрагле тіло, набрався сил.

Закінчувався третій день. Мірос, знесилений, на закривавлених ногах, поспішав у місто. Коли він потрапив на площу, друга вже вели на страту. Мірос кричав і благав зупинитись. Люди стримували його і радили рятуватися самому. Але він кричав ще голосніше. Кати почули – і страту було зупинено. Люди не могли без сліз дивитись, як друзі кинулись обіймати один одного. Правитель настільки розчулився, що наказав відмінити страту.

– Вони перемогли моє серце. Я бачу, що це свята дружба.

З цієї розповіді ми дізналися, що справжня дружба перевіряється в біді, і що тих, кому допомагає Бог, не зупинять ніякі перешкоди.

Волин. єпарх. відом.– 2009.– № 11–12 (60–61)