→Газета
→
НИТЬ ТРАДИЦІЇ
Золотошвейне мистецтво у Церкві – крізь віки
Священик Володимир ПИРІГ,
настоятель парафії Покрови Пресвятої Богородиці в с. Миляновичі Турійського деканату
Із Біблії відомо, що виткані зображення херувимів були на завісі, яка відділяла Святеє святих від святилища у старозаповітному храмі.
Новозаповітна Церква зображала Ісуса Христа і Божих угодників спочатку на стінах катакомб, пізніше на стінах храмів і вдома, зокрема шитвом. «Удавнину Бог, безтілесний і без виду, ніколи не зображувався. А тепер, коли Бог появився у тілі і з людьми живе, – зображаємо видимого Бога. Не поклоняюся матерії, але Творцеві матерії», – сказав св. Йоан Дамаскин.
Після прийняття Християнства Русь запозичила і звичаї прикрашати дорогими тканинами інтер’єри храмів, шити літургійний одяг. Переливи дорогоцінних тканин, затканих або гаптованих золотом, їхні орнаменти, яскравість кольорів – усе це створювало відчуття надзвичайної святості, підкреслювало урочистість Богослужінь, їхню небуденність. Із того часу широкого розвитку набуло в нас літургійне шитво. Серед дарів князя Володимира Васильковича різним церквам 1288 року перелічуються як дари у Володимирі та Любомилі «і завіси, золотом шиті».
1037 року в Києві постав величезний Софійський собор – центр громадського, політичного й культурного життя. Усередині храм був надзвичайно пишно прикрашений. Серед мерехтіння мозаїк, соковитих фресок виокремлювалися вишиті тканини.
Крім виробів золотого шитва, які високо цінувались і зберігались у соборах, літописи згадують і тих, хто створював їх. Так, в ХІ ст. Анна, сестра князя Володимира Мономаха, яка прийняла постриг в Андріївському монастирі у Києві, організувала школу, де молоді дівчата вчилися мережити золотом і сріблом.
Золота вишивка Русі-України була тим живодайним ґрунтом, на якому розвивалося гаптування в наступні часи.
Шедевром українського шитва кінця ХV ст. є «Золочівський фелон» (Львівщина). Найкоштовніший фелон (частина богослужбового облачення священика) – це дар Константина Мокієвського Києво-Печерській лаврі (1702 р.).
Справжні вершини мистецтва шитва – українські плащаниці, що символізують хресний подвиг Сина Божого в ім’я спасіння людей. При похованні Христа зображають Богородицю, Марію Магдалину, Йоана Богослова, Никодима з Йосифом Аримафейським. Із боків – ангели, іноді – жінки-мироносиці. Поширеним стає зображення знарядь мучеництва Христа – батіг, цвяхи, спис.
Козацька старшина засновувала монастирі, якими опікувалася і щедро обдаровувала. Тож мистецтво монастирського гаптування – одне з визначних явищ національної культури.
Частину гаптованих речей виробляли в жіночих монастирях від Полтавщини до Львова, хоча більшість шили в київських обителях.
Чи не найяскравішою сторінкою українського гапту стала творчість Марії Мазепиної – матері гетьмана Мазепи. З 1688 по 1697 роки вона очолювала Києво-Вознесенський монастир – визначний осередок шитва. Тут виконувалися найвідповідальніші й найкоштовніші роботи як для лаври, так і інших церков та монастирів України. Перлинами світового мистецтва є її роботи «Христос, Богоматір, Йоан Богослов», «Покрова Богородиці», «Вручення ікони» та інші.
Особливістю робіт Києво-Флорівського монастиря стає новий підхід у розумінні орнаменту. Спокійні, застиглі візерунки, що переважали в попередні часи, змінюються пружним, динамічним рухом. Орнамент набуває підвищеної емоційності й символіки. Славу цьому монастиреві здобула ігуменя Олена, яка щедро дарувала різним церквам свої роботи.
Докорінна реорганізація всіх монастирів Російської імперії відбулася наприкінці ХVІІІ ст. у зв’язку з указом Катерини ІІ «Духовні штати». Він скасовував самостійне життя українських обителей і всієї нашої Церкви в цілому. Вони остаточно перейшли в повну залежність від Російської Церкви й державної казни. Наша ж Церква з часів заснування була вільною і сама регулювала своє життя, бо лише номінально залежала від Константинопольського Патріарха. Усі українські монастирі, котрими опікувалися гетьмани й козацька старшина, провадили значну культурно-просвітницьку роботу, утримували школи, друкарні. Позбавлення давньої автономії для рідної Церкви, ліквідація Запорозької Січі й скасування гетьманського устрою, закріпачення селян – усе це спричинило величезний занепад українського життя, зокрема і гаптування.
Нині наше богослужбове шитво відроджується. Багато ікон вишивають стібками (хрестиком), гладдю, бісером. Майстри і майстрині при цьому повинні пам’ятати, що виготовляють не картину, а зображають Бога чи святих, і повинні мати спокій душі, чисте сумління.
Допоможи їм у цьому, Боже!
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи