Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ТРИ ДЕРЕВА
(легенда)

Колись давно-давно в одному лісі, на самісінькій вершині пагорба росли три маленькі деревця. Вони дивилися в небо, слухали, як бринить між їхніх гілочок лагідний вітер, і мріяли. Мріяли про те, чим би їм хотілося стати, коли вони виростуть.

Перше деревце любило дивитися на зорі, що мерехтіли над ними. Зорі були схожі на коштовні самоцвіти, які щедра Божа рука розсипала на чорному шовку небес.

– Найдужче я би хотіло стати охоронцем скарбу, – мовило воно. – Я хочу, щоб із мене зробили красиву скриню й поклали всередину коштовності. Я буду надійним сторожем для срібла, золота чи коштовного каміння.

Друге деревце любило дивитися на річку, що брала свій початок біля підніжжя горба, на якому ріс їхній ліс. Спочатку то було в’юнке, прудке маленьке джерело, але далі русло річки ставало ширшим і глибшим, а плин спокійнішим і поважнішим, а десь далеко за обрієм вона впадала в море...

– Я хочу стати великим кораблем, з пишними білими вітрилами. Я хочу плавати різними морями, побачити багато чудес і служити наймогутнішому цареві світу.

Третє деревце любило дивитися на село, що лежало в долині між горбами, за лісом. Любило дивитися на людей. Люди були завжди заклопотані, стомлені, метушливі. Маленьке деревце жаліло людей: вони такі нещасні, бо не мають часу подумати про Бога, про те, що Творець піклується про них так само, як і про птахів чи квіти, і нікого немає, щоб нагадати цим бідолахам про вічність.

– Я хочу рости, рости і стати найвищим деревом на світі. Хочу завжди стояти на вершині гори. Щоб людям, які проходять повз мене, хотілося побачити, де моя крона. Тоді вони підноситимуть свій погляд до небес, і хтозна, можливо, згадають про Бога. Я хочу стати дороговказом до вічності, – мовило третє деревце.

Минуло багато-багато років. Ішли дощі, світило сонце. Дерева росли. Вони стали високими та крислатими. Але в глибині душі кожне з них плекало давню дитячу мрію.

Одного дня до лісу прийшли дроворуби.

Перший дроворуб підійшов до дерева, що любило дивитися на зорі.

– Це гарне дерево. Мені потрібно саме таке.

І він узявся до праці. Незабаром під ударами його сокири перше дерево упало на землю. «Прийшов мій час, – подумало воно. – Тепер із мене зроблять прекрасну скриню і я зберігатиму дорогоцінний скарб».

Другий дроворуб підійшов до дерева, що мріяло побачити море.

– Це міцне дерево. Мені потрібно саме таке.

І він узявся до праці. Незабаром друге дерево впало на землю. «Прийшов мій час, – подумало воно. – Тепер із мене зроблять вітрильник, і я ширятиму морськими хвилями. Я буду надійним кораблем, і сам цар не погребує ступити на мій борт».

І тільки третє дерево тривожно затремтіло, побачивши дроворубів. Воно було струнке та високе, схоже на небесний дороговказ. Але третій дроворуб не мав часу здійняти очі до неба.

– Мені байдуже, яке дерево рубати, – сердито пробурмотів він і взявся до праці.

Незабаром третє дерево теж лежало на землі. Воно востаннє подивилось у високе небо, на село, що лежало в долині, на людину, котра завдала йому смерті, й сумно прошелестіло своїми гілками слова прощання.

Перше дерево дуже зраділо, коли дроворуб приніс його до майстерні теслі. Проте це був бідний тесля. Він виконував замовлення не царів і вельмож, а бідних селян. Управні й мозолясті руки зробили з того дерева годівницю для худоби. Отож, дерево, що любило дивитися на зорі та мріяло зберігати коштовності, так і не стало дорогою скринею. Його поставили в повітку і наповнили сіном.

Друге дерево теж вельми зраділо, коли дроворуб приніс його до корабельні. Проте на цій верфі ніколи не будували великих кораблів. З могутнього дерева, що задивлялося в далечінь і мріяло про подорожі та чудеса, зробили човен, який купили рибалки. Щодня вони виходили своїм човном на працю і коли Бог посилав їм добрий улов, радісно вантажили в нього рибу. Так дерево, що мріяло вітати на своєму борту царя, стало помічником простих рибалок.

А третє дерево так і не діждалося свого майстра: його розпиляли і забули в коморі. «Я так мріяло звіщати людям про Бога, нагадувати про вічність. А з мене навіть не нарубали дров, щоб, згорівши, зігріли б когось у холод. Я нікому не потрібне, лежу в темній коморі й укриваюся пилом».

Однієї ночі до хліва, де стояла годівниця для худоби, зроблена з дерева, яке любило милуватися зорями та мріяло зберігати коштовності, впав промінь дивовижної зорі. Потім туди зайшли чоловік і жінка. На руках у Неї спало Немовля. Вона поклала Дитину в ясла.

– Люба моя, як шкода, що ми на чужині. Бог послав це Дитятко, а я не можу зробити для Нього колиску, – мовив чоловік.

– Не журися. Дивись, які чудові ясла в цьому хліві. Я покладу Синочка в них, і вони стануть для Нього колискою.

Жінка всміхнулася й лагідно повела рукою по дерев’яній годівниці. Тієї миті перше дерево зрозуміло, що збулася його мрія, бо йому випало зберігати найдорогоцінніший скарб, який тільки існував у світі.

Через багато років до рибальського човна, що його зробили з дерева, яке мріяло про чудесні подорожі, увійшло кілька подорожніх. Їм потрібно було переплисти озеро. Один Подорожній був дуже стомлений, Він одразу заснув на кормі, а Його друзі поставили вітрило й узялися за весла. Та раптом налетіла страшна буря. Уперіщив дощ. Вітер розірвав старе вітрило. Човен здригнувся від страху та жалю. Він бачив, що йому не витримати такої бурі, а його бідолашним пасажирам загрожує страшна небезпека. Проте втомлений Подорожній, Який досі спав на кормі, прокинувся, підвівся. Він промовив до бурі: «Зупинись! Перестань!» І хвилі стихли, вщух вітер, озеро стало гладеньким і спокійним.

І тоді друге дерево здогадалося, що це збулася його мрія. Човен бачив – не лише бачив, а навіть став – учасником дива та віз самого Царя Всесвіту.

Минуло ще рік чи два, й одного разу до комори, де багато літ лежало забуте третє дерево, яке мріяло стати Божим дороговказом, зайшло кілька воїнів.

– Годиться! – мовив один із них.

З двох шматків цього дерева зробили хрест для страшної страти – розп’яття. Хрест поклали на плечі змученого зраненого Чоловіка, що мусив нести його аж на вершину гори за місто. На вулицях вирувала юрба й сипала лайкою та глузуванням на бідного Засудженого. Коли ж дійшли до гори, руки й ноги того Чоловіка прибили величезними цвяхами до дерева, й кров Розіп’ятого стікала по деревині на землю. «Колись я мріяло вказувати людям на небо, звіщати про Божу любов, а натомість стало символом людської жорстокості та злості», – з жахом подумало третє дерево.

Та через три дні, коли зійшло сонце, небо й земля заспівали від радості, бо Син Божий переміг смерть. Тоді воно дізналося, що любов Господня використала його для викуплення людства. І тепер у всьому світі, коли люди бачитимуть Хрест, вони будуть думати про свого Творця та Спасителя. Так здійснилася мрія третього дерева.

Волин. єпарх. відом.– 2010.– № 1 (62)