Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

БЕРЕГТИ ЖИТТЯ

Архієпископ Луцький і Волинський Михаїл дав інтерв’ю представниці Держгірпромнагляду Наталії Чайковській для всеукраїнського виробничо-практичного журналу «Промислова безпека». Публікуємо уривки з нього.

Ваше високопреосвященство, з кожним днем усе більше ведеться розмов про цінність людського життя. Яким чином спрямовано зусилля Церкви на збереження здоров’я та життя людей не лише в побуті, а й на робочому місці?

Кожна людина в першу чергу повинна пам’ятати, що її прихід у світ не є випадковістю, це дар життя від Бога і благословення Боже. Лише Всевишній може дарувати життя людині і лише Він може його забрати. Роль людини з приходом її у світ чітко визначена – дотримуватися Заповідей Божих, славити Творця і блаженствувати у цій славі. А те, що людина утруднює свою місію, це вже інша справа. Склалося у суспільстві так, що людина переоцінює свою роль і вважає себе господарем, ніби вона особисто визначає свою долю та долю іншої людини. Та потрібно пам’ятати, що лише добрими справами людина виправдовує дар життя і прославляє Бога, а кожен прикрий вчинок спрямований проти Заповідей Божих.

У збереженні життя та здоров’я людей неабияка роль відводиться Церкві, яка людину виховує. Священнослужителі під час проповідей звертають увагу парафіян на питання, які стосуються їхньої безпеки. Ми пояснюємо, радимо, наставляємо та відповідаємо на запитання. Відбувається, так би мовити, виховання людини під час проповіді. Також запроваджуємо практичні навики. Наприклад, наші священнослужителі проходили навчання з питань пожежної безпеки в органах МНС. Отримавши додаткові знання, священик під час виконання пастирських обов’язків не лише вимагає від парафіян дотримання моральних законів, а й може вказати на порушення пожежної безпеки. І, як показує практика, користуючись своїм авторитетом, священнослужителі у цій справі досягають певних результатів. Адже вірним стає соромно, коли духівник, здійснюючи певний обряд в їхній домівці, вказує на недоліки.

Владико, чи можете Ви сказати, що вдається змінити ставлення керівників підприємств до безпеки на виробництві? Чи прислуховуються вони до порад священнослужителів?

І працівники, і керівники підприємств є нашими парафіянами. Тому вплинути ми намагаємося на кожного, хто приходить на Службу Божу чи до Сповіді. Священики закликають роботодавців дотримуватися Заповідей Божих, наприклад, вчасно виплачувати заробітню плату працівникам, чим вони покажуть піклування та турботу про ближнього свого. Кожен керівник підприємства відповідає за людей, яких прийняв на роботу, як перед державою, згідно з чинним законодавством, так і перед Богом, згідно з Його законами.

Серед моїх друзів є багато керівників різних підприємств, у розмові з якими щоразу наголошую на позиції Церкви. Я не намагаюся тиснути на них, просто подаю інформацію, яка, на моє переконання, глибоко осідає на їхньому підсвідомому рівні і в потрібний момент підказує, як правильно діяти.

Бувають випадки, коли з вини керівника підприємства травмується чи гине людина. Згідно із законодавчими документами передбачено покарання для особи, яка допустила виникнення нещасного випадку. Чи передбачає Церква свого роду покарання для таких осіб?

Це можна визначити терміном епітимія – церковна покута. Наприклад, коли на Сповіді керівник підприємства кається у тому, що з його вини підлеглий отримав травму або ж загинув. Тоді духівник накладає церковну покуту. Звісно, це покарання залежить від різних факторів і має за мету не стільки покарати, як допомогти усвідомити тій людині неправоту своїх вчинків та дати змогу виправитися. Кожен випадок індивідуальний, тому й покута накладається різного характеру, залежно від прямої вини особи, яка допустила таку ситуацію (наприклад, читати молитви протягом певного часу, постити, звершувати земні поклони перед іконою, опікуватися сім’єю загиблого, доглядати його могилу та інше).

Владико, чи правильним буде трактування, що керівник, який розумів можливість виникнення нещасного випадку та свідомо направив працівника на виконання робіт, де є прямий ризик його життю, порушив Заповідь Божу «Не убий»?

Звісно, якщо керівник своїми вчинками або бездіяльністю свідомо наражає на небезпеку працівників, він порушує Божу Заповідь «Не убий». Адже вбивство – це не лише прямий контакт. Вбити можна і прикрим словом, і створенням відповідної ситуації, і простою бездіяльністю. Приміром, коли керівник знає, що за верстатом працювати небезпечно, оскільки він потребує ремонту або ж заміни обладнання, і свідомо допускає до роботи працівника, то він творить гріх.

А як охарактеризувати дії працівника, який свідомо йде на порушення, хоча керівництво зі свого боку зробило все можливе для його безпечної праці?

Такий працівник порушує Заповідь Божу «Люби ближнього, як самого себе». Кожна людина в першу чергу повинна любити себе. Якщо ж вона з повагою та любов’ю не ставиться до себе, марно сподіватися, що вона спрямує свої вчинки на благо іншої людини. Порушення поради духовного наставника, заповіді чи припису, які спрямовані на збереження життя і здоров’я якоїсь людини, – гріховні дії. Якщо керівник підприємства створив усі умови для безпечної праці робітників, а вони свідомо нехтують елементарними правилами безпеки, – безумовно, вони грішать.

Звісно, у житті трапляються різні ситуації, і характеризувати їх, як одне ціле не можна. Кожен з нас повинен уміти духовно себе налаштувати, тому для покращення загальної ситуації варто кожній людині змінити себе внутрішньо та діяти згідно із Заповідями Божими.

Волин. єпарх. відом.– 2010.– № 2 (63)