Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

АПОЛОГІЯ БІБЛІЙНОЇ КОСМОГОНІЇ

Підготувала Олеся САВЧУК

Чим більше розширюється поле науки, тим численніші докази існування всемогутньої, творчої Премудрості (Гершель)

Жодне місце в Біблії не зазнавало таких жорстоких нападок, як учення про створення світу. Від скептиків  ХVII-ХVIII ст. до представників радянської науки, – всі намагалися довести хибність космогонії Мойсея. Чому саме це місце в Св. Писанні стало однією з основних мішеней, куди старанні критики пускали й пускають свої стріли, просякнуті отрутою скептицизму й недовір’я? Тому що з першого погляду саме в Біблійному вченні про створення світу найбільш рельєфно виділяється розходження між релігією й наукою.

Християнам  немає необхідності підтверджувати істинність будь-яких положень Біблії, адже ми сприймаємо її як Святе Письмо. Водночас представники так званих скептиків, першим з яких був філософ ХVII ст. Спіноза, потребують, уподоблюючись євангельському Хомі невіруючому, доказів істинності Біблійних тверджень.

Досить широкі хитання суспільних поглядів протягом останніх двох століть призвели до того, що багато вчених критично ставляться до змісту Біблії. Богоборчі твердження досить широко поширились на теренах Російської імперії, призвели до всім відомих суспільних потрясінь, а в науці спричинили її відчудження від релігії, до намагання утвердити якісь ще невідомі істини, до вишукування фактів, які нібито могли б заперечити Св. Письмо.

На початку ХХ ст. світова спільнота вчених умовно поділялась на дві течії у ставленні до Християнства.

Перша — негативно догматична, яскравими представниками якого були Геккель і Мечніков. Вони заперечували співіснування науки та релігії.

Представники другої течії, до якої належали Ньютон, Кеплер, Копернік, Галілей, Лінней, Агасіз, Ляпель, Лібіх, Ампер, Кюв’е, Сіменс, Фарадей, Паскаль, Пастер, стверджували, що співіснування науки й релігії лише доповнюють одна одну. Між цими течіями — агностичне сприйняття дійсності, згідно з яким релігія й наука існують і розвиваються окремо. Цієї думки притримувався Д. Менделєєв.

Зрозуміло, що в радянській науці, звідки беруть витоки багато наших сучасних наукових шкіл, перший напрям діяльності науки домінував, породжуючи багато невтішних наслідків. Він набрав агресивних форм, які сконцентрувались у твердженні, що наука своїми “позитивними знаннями” поступово витісняє релігію, вбиває її.

Проте, взявши в науки її об’єктивність, давайте розглянемо питання різниці між науковою й християнською істинами. Наука ж займається вивченням осяжного, конкретного, матеріального, обмеженого. Релігія вивчає неосяжне. Але там, де закінчуються межі наукового пізнання, починається пізнання релігійне. Наукове пізнання засноване на розумі, релігійне — на вірі. Методом  точних, природничих наук є досвід, який не завжди  виправданий для релігійного пізнання. Тут місце фізичного, конкретного досвіду займає внутрішній, духовний досвід; релігійне пізнання досягається шляхом внутрішнього відчуття.

Таким чином, ми бачимо, що за своєю суттю релігія й наука не суперечать одне одному. Проте не варто вважати, що між релігією й наукою немає жодних точок дотику, тому що і духовний, і фізичний світи носять на собі печать Творця.

А ось до чого прийшов відомий природознавець Лінней, все життя пропрацювавши на науковій ниві: «Вічний, великий, всезнаючий Бог пройшов біля мене! Я не бачив Його обличчя, але Його відображення охопило мою душу й занурило в благовіння! Я скрізь бачив Його сліди в Його творіннях».

Тож, релігія й наука не тільки не суперечать, а й доповнюють одне одного. Релігія не відживає, а навпаки, переживає піднесення. Як Хома став вірним апостолом Церкви, так все більше науковців бажають продовжувати свою діяльність згідно з волею Творця.

Волин. єпарх. відом.– 2004.– № 1 (1)