Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ТІ, ЩО МОЛЯТЬСЯ
Архієрейському хору «Оранта» – 20 літ

Андрій ГНАТЮК, Валерія ЛЕСЮК

Він об’їздив пів-Європи, його гаряче вітали у найпрестижніших залах, з ним благоговіли у найбільших храмах. Мовою співу цей колектив зумів розкрити тисячам іноземців сокровенні глибини української душі, показати світу велич і багатство рідної культури. Але чи не найбільша його місія тут, на Волині, де він воєдино зливається зі своїм народом, багатоголоссям відлунює в серцях християн і під склепіннями старовинного храму потужним мелодійним струменем злинає до Самого Бога.

Двадцять років з молитвою. За цей час «Оранта» виросла від невеличкого колективу до потужного професійного хору, який отримав статус архієрейського. А все починалося 1990 року. Тоді відроджувалася наша Церква, і для повноцінного її існування потреба в професійному хорі стала особливо відчутна. Тим більше в Луцьку, давньому центрі православної віри. Створювати хор почав викладач педагогічного училища Олександр Головерса, який хотів долучитися до становлення Української Православної Церкви. І хор цей мав співати Службу українською мовою. А ще це мав бути загальноміський хор.

– Це були часи, коли в Україні й Луцьку, зокрема, набрав обертів Народний Рух, – згадує пан Олександр. – Його керівники вирішили на мітингах збирати гроші для ремонту Хрестовоздвиженської церкви. Я тоді прийшов до старости і сказав, що на ремонт гроші не буду давати, а хочу тут організувати церковний хор. Він погодився. І я почав по музичному й педагогічному училищах шукати талановиту молодь з гарними голосами і запрошувати їх.

Створення такого хору стало початком відродження української православної церковної музики в нашому краї. Це було повернення шедеврів Березовського, Бортнянського, Веделя, каже заслужений діяч мистецтв України, голова Волинського осередку Національної спілки композиторів України Віктор Тиможинський. Якщо раніше ми чули виконання духовних піснеспівів аматорськими колективами, то тепер їх красу міг донести професійний хор.

Саме в Хрестовоздвиженському храмі вперше і зазвучала «Оранта». Олександрові Йосиповичу вдалося-таки зібрати однодумців. А на керівника запросив молодого хормейстера Василя Мойсіюка. Назву колективу придумували разом.

– Я запропонував назвати хор «Оранта», – каже Олександр Головерса («Оранта» – «Та, Яка молиться» – один із основних типів зображення Богоматері з піднесеними руками, що символізують Її заступницьку молитву). І ось уже 20 років славнозвісний хор молиться з великою волинською паствою.

Через місяць хористи співали Літургію на престольному празнику в Хрестовоздвиженському храмі. Їх потім було багато, як і світських концертів, але перший виступ запам’ятався на все життя.

Проте непросто було співати в не пристосованому для цього приміщенні, адже в перебудованій під планетарій церкві вся акустика була знищена, ділиться спогадами старійшина «Оранти», соліст хору з 1990 року Валерій Павлічук. До того ж, не було літургійних нот. Ні в музичних училищах, ні в консерваторії не навчали духовної грамоти, не розучували духовних піснеспівів, ніде не пояснювали їх глибинного змісту. Перші Служби «Оранти» складалися з творів різних авторів. Але волинська паства і та діаспора, яка пов’язує себе з Волинню, відчула: це їхній хор. І допомога не забарилася. Знайшлися ноти Володимира Тележинського, видані в 30-х роках. І вони стали літургійною основою «Оранти».

– Безумовно, що ми одразу почали співати Літургію українською мовою, – згадує незмінний керівник хору, заслужений діяч мистецтв України Василь Мойсіюк. – І люди нам стали приносити тексти й ноти, які в них зберігалися. Також надсилала діаспора з Канади й Австралії. Сам я, якщо чесно, не знав Літургії, тому користувався богослужбовими книгами, вивчав і поступово набирався досвіду. Тепер співати її не так уже й складно, але завжди відповідально.

Духовний репертуар «Оранти» поповнювався й надалі. Знайшлися й сучасники, які цілком вдало реалізували себе в духовній музиці. Один із них – уже згаданий Віктор Тиможинський, чиї твори співає цей хор.

– Свого часу, – розповідає композитор, – я випадково знайшов тексти нашого знаменитого Данила Братковського, і це відкрило цілу епоху, і написав свої твори. Для цього потрібно було слухати, адже записів не існувало. І я досить багато часу проводив у Троїцькому соборі – слухав спів «Оранти».

Слава про хор поширилася дуже швидко. Спочатку він виступав по Волині, брав участь у відзначенні видатних подій, в утвердженні української державності. А згодом колектив стали запрошувати за кордон.

– Це був час великого піднесення патріотичного, національного. Ми співали в багатьох місцях – і на вулицях, і в залах, на перепохованнях, важливих заходах, – згадує Василь Мойсіюк. – Як-от відкриття 1991 року пам’ятника полеглим козакам на полі Берестецької битви. Прибули Патріарх Мстислав, тодішній Голова Верховної Ради Леонід Кравчук. Ми співали там Службу Божу і в кінці вперше виконали Гімн України. Хочу ще згадати інтронізацію Патріарха Володимира, де ми співали Літургію в Софійському соборі. І згадую слова учасника нашого хору, заслуженого артиста України Михайла Лазуки: «Знаєш, Василю, багато хто і де співав, але можу сказати, що я співав соло в Софії».

Хор співслужив із шістьма архієреями волинської кафедри. За всю історію його учасниками були 59 чоловік. А його багатоголосся що далі, то більш відшліфоване.

– У нас тепер досить великий репертуар, – каже заступник керівника «Оранти» Інна Тузова. – Але є такі твори, які виконувати подобається найбільше. Це «В молитвах неусипающую» Сергія Рахманінова, «Слиши, дщи і виждь» Артема Веделя, «Не отвержи мене во время старости» Максима Березовського...

Інна розповідає, що з трепетом ходить і на репетиції, і на Літургії. Це відповідально, це надзвичайно цікаво, і глибоко всередині. Це внутрішній стан, який ніде не може розкритись так, як на хорі, на Службах.

Не уявляє свого життя без «Оранти» й інша солістка, яка співає в ній з 1994 року, – Лариса Гнатюк. Каже, «якби сказав хтось, що мене тут більше нема, що я не буду ходити на відправи, не повірила б. Бувають випадки, що в неділю часом не йдеш на Літургію і думаєш: як це? Дзвони дзвонять, а я вдома, а мене там немає на хорах, я не в «Оранті», не служу Богові. Це дуже важко. Ми співаємо й обробки українських пісень, сучасну музику, але все-таки зачіпає більше духовна. Там є такі твори, що можна просто плакати. Душа болить, розривається, і духовний твір не порівняєш усе-таки зі світським.

Тепер жодну недільну чи святкову службу в Свято-Троїцькому соборі Луцька не можна уявити без «Оранти».

– Це допомагає нам молитися, прославляти Бога, – мовить архієпископ Михаїл. – Вони не зосереджуються лише на професійному виконанні, а самі – глибоко віруючі люди. Співці приходять на Сповідь, причащаються. Мені особисто їх спів сприяє молитися, і я впевнений, що така молитва угодна Богу і така молитва почута Богом.

Сьогодні «Оранта» – велична хорова постать, без якої неможливо уявити мистецьку Волинь. І коли в собор на молитву заходять, наприклад, учасники міжнародного фестивалю «Поліське літо з фольклором», Луцьк має чим подивувати гостей – «Орантою», яка органічно вплітається в канву світового мистецтва.

Задум Олександра Головерси збувся. Його творіння живе на повну силу. І хоча відтоді «Оранта» більше асоціюється як церковний хор, у них багатющий репертуар і світської української музики. За 20 років вийшло три компакт-диски – богослужбових піснеспівів, народних пісень тощо.

Волин. єпарх. відом.– 2010.– № 10 (71)