Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ПОДВИЖНИК
Життя і пастирське служіння о. Гавриїла Коробчука

Протоієрей Микола ЦАП,
канцлер єпархії, викладач Волинської духовної семінарії

Протоієрей Гавриїл Коробчук 50 років прослужив Церкві Христовій. Його син Лев причислений до лику святих. Однак, напевно, найбільшою і найголовнішою справою в житті отця Гавриїла було збереження однієї з найбільших християнських святинь – чудотворної Холмської ікони Богородиці.

Гавриїл Коробчук народився 5 березня 1887 року в с. Хмільку на Холмщині у сім’ї дяка. Після народної школи навчався в Холмській і Віленській духовних семінаріях. 10 листопада 1913 року прийняв пресвітерське свячення і був призначений помічником настоятеля у м. Томашів. Невдовзі переведений настоятелем до Жулицької церкви Томашівського повіту. У Першу світову війну парафія, розташована на прикордонні Російської й Австро-Угорської імперій, частково була спалена, а в червні 1914 року зазнала примусової евакуації. Про цей непростий час о. Гавриїл писав: «Разом з парафіянами виїхав і я, відбув подоріж кіньми через Холм, Кобрин, Московським шляхом до ст. ж. д. “Спас-Даменської” і “Чипляєво”. Звідти парафіяни мої були посаджені на потяги та скеровані в різні місцевості. Сам я тоді направлявся до своєї родини, яка найшла пристановище у жінчиної сестри в Лозовій, куди й прибув 14 вересня 1914 року». Від Різдвяних свят 1915 року аж до повернення на Холмщину в липні 1919 року виконував душпастирські обов’язки в с. Олексіївці Павлоградського повіту Катеринославської єпархії.

1 жовтня 1919 року о. Гавриїл Коробчук отримав від Міністерства ісповідань УНР призначення в с. Кульно Білгорайського повіту на Холмщині. Ще молодому священикові було довірено посаду декана Білгорайського округу. На цьому становищі довелося пережити не тільки матеріальні труднощі, яких зазнало населення після повернення з евакуації на господарства, цілком зруйновані під час війни, але й моральні та релігійні переслідування православних українців Холмщини польськими шовіністами.

Отець Гавриїл проявив себе активним захисником Церкви і національних прав своїх парафіян. Тривало масове закриття храмів, перебудова їх на римо-католицькі костели, вводився в церковне життя новий стиль, заборонялося викладання української мови в школі. Оборона релігійних і національних прав свого народу привела до того, що на вимогу польських адміністративних властей о. Гавриїл був звільнений з Варшавсько-Холмської єпархії без права переходу в іншу. Довелося разом з сім’єю перебратися в дім батька. Але Митрополит Діонисій (Валединський) – первоієрарх Польської Автокефальної Православної Церкви – делегував о. Гавриїла в села Озеро і Комарово Луцького повіту на боротьбу з поширенням унії. Тут отець працював, незважаючи, що власті не погоджувалися призначити його настоятелем цих парафій.

Наприкінці 1926 року о. Гавриїл отримав розпорядження від митрополита Діонисія перейти до с. Кобиляни Біло-Підляського повіту, щоб протидіяти поширенню унії. Спочатку повітовий староста забороняв відправляти богослужіння в церкві, проте все-таки надійшла згода Міністерства ісповідань на призначення отця настоятелем у цьому селі. Однак за захист Православ’я від нападів Католицизму, як східного, так і західного обрядів, о. Гавриїла змусили залишити Кобиляни, і він був переведений в с. Мягкеє на Грубешівщині. Після того як ця парафія була поділена на дві, 1931 року отримав призначення у с. Бончі Красноставського повіту. Духовенство деканату обрало о. Гавриїла своїм духівником.

На цій парафії довелося пережити пацифікацію, нове в 1938 році руйнування православних святинь, запроваджування католицької релігії в школах та проповіді в православних церквах виключно польською мовою, навіть насаджування богослужінь польською на державні свята. Декілька разів отця викликали до староства, погрожували. Його було занесено у список до висилки у концтабір Картузька-Береза, але почалася війна. На всіх згаданих парафіях о. Гавриїл був законовчителем народних шкіл.

На початку німецької окупації для управління Православною Церквою українці утворили в Холмі церковну раду, із членів якої було сформовано управу. Отця Гавриїла обрано її членом, членом церковного правління.

Отримавши призначення на Холмську й Підляську єпархію, архієпископ Іларіон (Огієнко) 21 жовтня 1940 року утворив із членів колишнього церковного правління духовну консисторію. До її складу ввійшов о. Гавриїл, він був і членом єпархіального суду. Тоді ж отця відкликано з настоятельства в Бончі й доручено завідування Йоано-Богословською церквою в Холмі. З 22 листопада 1940 року по 30 листопада 1945-го був помічником настоятеля Холмського кафедрального собору.

1 вересня отця звільнили з єпархіального суду, призначили радником духовної консисторії і законовчителем Технічної й Ремісничої шкіл у Холмі. Там він учителював до жовтня 1943-го.

15 березня 1943 року о. Гавриїлу Коробчуку було доручено у відкритій тоді Холмській духовній семінарії, до якої мали право вступати кандидати після середньої школи, викладання церковного уставу, літургіки і церковнослов’янської мови, а також довірено виховання студентів на правах директора інтернату. На цьому становищі отець залишався до евакуації семінарії німцями в липні 1944 року.

На Страсному тижні 1944 року, коли був убитий член консисторії протоієрей Мирон Сенкевич, о. Гавриїла вдруге призначено її членом. Був він і в складі духовного правління єпархії, заснованого владикою Іларіоном на час евакуації на Захід, ініціатором звернення до митрополита Київського і Галицького Йоана (Соколова) як патріаршого екзарха України про прийняття Холмщини в його юрисдикцію.

Душпастир до останнього не погоджувався покидати свій рідний Холмський край. Ось як про це згадує він сам: «Вороже відношення польського громадянства до православного українського населення Холмщини та натиск зі сторони адміністративних властей нової Демократичної Польщі довели до значного винищення нашого народу, а решта мусила залишити рідну многостраждальну Холмщину та згодитись на переселення на терени Радянської України. Коли в шести повітах Холмщини залишилось тільки чотири парафії при дуже обмеженому числі парафіян, я рішив їхати туда, де значна більшість нашого народу, і попросив у єпископа Тимофія Відпускної грамоти, та 27.11.1945 р. взяв документи на виїзд до Радянської України; а милостиво прийнятий вл. Миколаєм, єпископом Волинським і Ровенським, одержав від нього 13.12.1945 р. призначення на настоятельство Федосієвської церкви в м. Луцьку. При мені живуть: дружина, три доні, які в Холмі кожна мали свою працю, а також невістка з двома дітьми, моїми внуками; син-священик замордований польськими бандитами 10.03.1944 р. разом з 216 його парафіянами, коли то на протязі тижня на Грубешівщині було замордовано в страшний спосіб до 4000 православних українців».

Отець Гавриїл Коробчук разом із родиною на початку грудня 1945 року, таємно взявши з собою Холмську ікону Богородиці, виїхав до Луцька. На Різдвяні свята він прийняв Свято-Феодосіївський храм і церковне майно. Чудотворний образ на деякий час було встановлено у вівтарі. Біля нього відбувались урочисті богослужіння, звершувались із ним хресні ходи навколо Божого дому.

Протягом трьох років перебування настоятелем старанням отця проведено ремонт храму, організовано церковний хор. Та у зв’язку з поверненням Феодосіївській церкві статусу приписної до Троїцького кафедрального собору о. Гавриїла було звільнено від обов’язків настоятеля цієї парафії. Планувалося призначити його другим священиком і ключарем собору, навіть видано відповідний указ, але він не був утілений в життя. Не набрало сили й прохання о. Гавриїла про призначення його другим священиком у Ровенський собор. На початку 1949 року він перейшов у Кіровоградсько-Миколаївську єпархію.

Останні роки душпастир прожив у Луцьку по вул. Володимирській, 39. Помер 18 квітня 1968 року, похований на цвинтарі с. Рованці біля обласного центру.

Волин. єпарх. відом.– 2010.– № 11–12 (72–73)