Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ПРОСТИ. ПРОЩАЮ

Протоієрей Михайло БУЧАК,
капелан Волинського державного університету ім. Лесі Українки,
настоятель парафії Покрови Пресвятої Богородиці в с. Маяки (Княгинінок) Луцького районного деканату

Із якою легкістю ми повторюємо рядки з молитви «Отче наш»: «...і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим»! Напрошується висновок: або ми дійсно такі великодушні, або просто не усвідомлюємо, що несуть у собі ці слова. Усе, що я бажаю ближньому своєму, все, за що я його осуджую, – направ на мене, Господи... Суди мене, Боже, так само суворо, як і я суджу людей... Як легко бути християнином на словах і як важко своїм життям підтвердити це високе звання. Прочитаймо цю невигадану історію і задумаймося над словами з «Отче наш».

«А щоб ти не доїхав до наступної калюжі!» – немов заклинальну молитву зла, викрикнув услід водію автомобіля, що сховався за поворотом, чоловік середніх літ. Він стояв на зупинці весь забризканий болотом, поряд височів храм, тільки-но закінчилось Богослужіння, тож у його вухах ще лунали слова священика: «І прости нам... як і ми прощаємо...» – «А може, ще й подякувати цьому водієві за болото на своєму одязі й побажати йому щасливої дороги?» – подумки вигукнув убік церкви.


* * *

Чому саме зараз, у Єрусалимі, у храмі Воскресіння Господнього, він згадав цей момент зі свого минулого? Хто оживив ці спогади в його свідомості? Що відбулось у житті ще досить молодого, але зовсім посивілого чоловіка, чий погляд зупинився на Розп’ятті Христовому?

Він називав цей період своєю Хресною дорогою, тому й приїхав сюди, у Єрусалим, щоб глянути у вічі Богові, Який міг не допустити цих жахливих страждань, що випали на його долю. Смерть під колесами коханої дружини, яка готувалась подарувати йому довгоочікуваного сина. Похорон, що його він майже не пам’ятає. Палата в психіатричній лікарні. Храм. Знову ті ж слова священика: «І прости нам... як і ми прощаємо...» Простити? Як простити вбивцю своєї дружини і ненародженої дитини?! Так, був суд: той, хто в одну мить знівечив його життя, отримав чотири роки ув’язнення. Чотири роки – за життя двох людей і розтоптане щастя! Потерпілий пробачив. З благословення свого духівника сьогодні він у Єрусалимі; разом з ним люди, котрі також перенесли жахливі втрати у своєму житті. Християни, котрі хочуть знайти мир душі, простивши тим, хто забрав у них найдорожчих людей. Як може допомогти він їм, він, котрий сам ще не до кінця навчився пробачати? Саме тому пильно вдивлявся в обличчя Розп’ятого на хресті, чекаючи відповіді й допомоги.

– Ви пам’ятаєте мене? – хтось доторкнувся до його плеча. Обернувшись, він побачив молодого чоловіка, що дуже нагадував його самого, – теж сиве волосся, погляд, сповнений болю. – Це я забрав життя вашої дружини. Я недавно вийшов з тюрми і приїхав сюди попросити прощення в Бога за свій злочин. – На щоці молодого чоловіка появилася сльоза. – Простіть мені, якщо зможете.

Христос, паломники і той, хто забрав життя дружини і сина, чекали відповіді. Удівець знову зустрівся поглядом із Христом і знову пригадав свої слова: «А щоб ти не доїхав до наступної калюжі!» Й одразу пригадав слова Ісуса: «Якою мірою ви міряєте, такою буде відміряно вам». Це була відповідь Спасителя на його «побажання» водієві. Лише тепер він зрозумів наслідок тих слів, які стали прокляттям. Лише тепер збагнув, що вбивця не стільки водій, який прийшов біля Голгофи просити прощення, скільки він, який побажав зла іншому.

– Це я – вбивця своєї дружини, це я побажав смерті людині за оббризканий піджак. Прости мені, Господи!

Він повернувся й обняв молодого чоловіка. Вони так і стояли, обнявши один одного зі сльозами на очах, і на них з любов’ю дивилися Христос і паломники.

«І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим...»

Волин. єпарх. відом.– 2011.– № 2 (75)