Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЗАНАДТО ЗАЙНЯТІ, ЩОБ ПОМЕРТИ

Протоієрей Володимир БЕРЗОНСЬКИЙ,
настоятель парафії Святої Трійці в м. Парма (штат Огайо, США)*
Переклад з англійської Наталії ДОБЖАНСЬКОЇ

Останніми роками українці значно розширили можливості доступу до православного друкованого слова. Але здебільшого його авторами є наші та російські священнослужителі, богослови, публіцисти. Читати ж статті православних авторів з інших країн – для загалу поки що недоступно. Редакція переконана, що вам цікаво було б дізнатися: що хвилює православних там, як вони вирішують насущні проблеми, чим відрізняються їхні традиції від наших, якими подвигами відзначилися їхні святі тощо. Тому цією публікацією відкриваємо нову рубрику й пропонуємо ознайомитися з доробком священика зі США.

Якось минулого літа перед вінчанням до мене підійшов юнак. Він показав мені якийсь предмет, що тримав у руках:

– Що це таке?

Я взяв у нього коробку сірників:

– Скидається на коробку сірників.

– Для чого вони? – спитав він із зухвальством нетямущості.

– Бачите свічки ось там, на столику? Люди відчувають потребу запалити свічку, коли возносять молитву до Господа.

– Але на цій коробці стоїть назва поховального бюро. Ви не могли б дати інші сірники для вінчання?

Прохання викликало мою цікавість. Я ніколи раніше подібного не чув. І я сказав йому очевидну річ:

– Так само, як і шлюб та народження, смерть є частиною життєвого шляху.

Невже він ніколи не бачив «Павутину Шарлотти» чи «Короля Лева» [відомі у світі фільми, де головні герої, зробивши багато добрих справ, помирають]? ... Юнак заявляв, що є «християнином, народженим згори». Проте не факт, що він усерйоз сприйняв численні згадки Ісуса Христа чи апостола Павла про життя як підготовку до Царства Небесного.

Таке трапляється навіть із найбільш вірними православними християнами. Приміром, мене прикликають до ложа людини при смерті. Вона усвідомлює власне становище, лікар уже попередив сім’ю про те, що часу на землі залишилось мало. Я готуюсь говорити про смерть і помирання: що відбувається, як учить Церква, що нам відкриває Біблія, який стан душі при отриманні святих Тайн, – ні, нічого подібного! Я чую від неї про те, що медсестри не завжди ввічливі, що подушка затверда, що їжа жахлива... – будь-що, крім факту близької неминучої смерті!

Ми називаємо себе православними християнами, однак безмежно далекі від своїх духовних предків у ставленні до життя, смерті й життя вічного... Якщо ми дійсно віримо у те, що кажемо у Символі віри: «Чекаю воскресіння мертвих і життя будучого віку», нам би слід краще відчувати завершення цього життєвого відрізка і привітати потойбічне життя, де наш Спаситель і Бог чекає на нас із розпростертими обіймами. Повинні бути однодумними зі старцем Феодором, останніми словами якого були: «Дяка Богу, дяка Богу. Бачу нарешті берег моря життя, у якому моя душа, як маленький човник, витримала багато бур».

*Протоієрей Володимир Берзонський народився 1936 р. в США, випускник місцевої Свято-Володимирської семінарії. Викладав на кафедрі релігієзнавства університету Д. Керолла в м. Клівленд. Парафія Святої Трійці в Пармі перебуває під юрисдикцією Православної Церкви в Америці. Статтю перекладено з сайта цієї Церкви www.oca.org.

Волин. єпарх. відом.– 2011.– № 2 (75)