Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЛЖЕСІМ’Я
Так званий громадянський шлюб – це співжиття у гріху

Запитання

Сьогодні все більшої популярності набувають громадянські шлюби. Як ставиться до них Церква?

Відповідає священик Андрій Ротченков

У побутовому розумінні громадянський шлюб – це співжиття, яке не має ні церковного благословення, ні державної реєстрації. Церква називає таке явище блудним співжиттям. Насправді ж громадянський шлюб – зареєстрований у ВРАЦСі, але без Вінчання. Це також погано, хоч і менше зло.

Яка причина такого «життя на віру»? Молоді люди вважають себе не готовими до створення сім’ї: остерігаються, що партнер «не підійде», бажають «перевірити свої почуття». Така позиція хибна із самого початку. Ніхто на сто відсотків не готовий до сімейного життя, усім необхідно пройти цю школу на практиці. Немає ідеальних партнерів для сім’ї, яких нібито можна замінити, якщо помилився. Кожен повинен навчитися любити, тобто піклуватися про свою половинку, а потім і про дітей. Ось чому кращими стаємо тільки після набутих років сімейного стажу, коли спільно долаємо труднощі, коли вчимося терпіти, вибачати. Тому не можна пробувати кілька варіантів, а потім вибирати кращий.

Чоловік і жінка з плином сімейного життя навчаються розуміти один одного з півслова, з півпогляду, відчувати біль своєї пари як свій власний. Таке злиття душ і тіл неможливе у блудному співжитті. Адже в ньому ніхто не несе ніякої відповідальності. В таких парах немає справжньої любові, а лише егоїзм. Бо любов – це відповідальність.

Необхідність Вінчання очевидна. Бо ж поняття «таїнство» значить невидиму, таємну, але реальну присутність Спасителя на Вінчанні. Так, як у Канні Галілейській, де Він уперше благословив шлюб, так і тут невидимо Бог єднає людей у подружжя. Саме в християнському подружньому житті, на думку святого Кіпріана Карфагенського, чоловік і жінка отримують повноту й цільність свого буття в духовно-моральному і фізичному єднанні, взаємному доповненні особистостей. Християнська сім’я, за словами Василія Великого, повинна бути школою чеснот. Пов’язані почуттям любові, члени подружжя повинні взаємно позитивно впливати один на одного, самозречено зносячи недоліки один одного.

Богослужіння при шлюбі здійснюється здавна. В Християнстві шлюб благословляється з часів апостолів. Святий Ігнатій Богоносець, учень апостола Йоана Богослова, в листі до Полікарпа пише: «Тим, що одружуються, належить вступати до шлюбу із дозволу єпископа, щоб шлюб був у Господі, а не з пристрасті». Климент Олександрійський (ІІ ст.) вказує, що тільки той шлюб освячується, який звершується словами молитви. Святителі Григорій Богослов, Йоан Золотоуст, Амвросій Медіоланський свідчать про благословення священика і молитви, якими освячувався вступ до шлюбу. У 398 році ІV Карфагенський собор постановив, щоб батьки або опікуни представляли нареченого і наречену для благословення.

Основою міцної сім’ї повинна стати в першу чергу духовність. Потрібно повінчатися. Але поставитись до Вінчання не як до гарної традиції, а як до таїнства, у якому Сам Господь дає силу і благословення на нелегке сімейне життя. І не обмежитись Вінчанням. Регулярні Сповідь і Причастя, відвідування храму, спільна молитва вдома – це ті основи, на яких тримається сім’я. В такій сім’ї живе Христос. Важливо також зареєструвати сім’ю в державних органах, щоб не чинити переступу законів держави.

Тому безвідповідальне співжиття, яке багатьма помилково іменується громадянським шлюбом, Церква суворо засуджує. Воно руйнує як душі окремих людей, так і суспільство загалом.

Бажаєте одержати відповідь православного богослова на Ваші запитання? Звертайтесь до редакції: Градний узвіз, 1, Луцьк, 43025; (0332) 72-21-82; pres-sluzhba@ukr.net

Волин. єпарх. відом.– 2011.– № 3 (76)