Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ВІН ВІДДАСТЬ
Не завжди слід давати, коли просять. Але важливо пам’ятати, що допомогти потребуючому – це «дати в борг» Самому Богові

Запитання

Як правильно розуміти слова Христа в Євангелії від Матфея: «Тому, хто просить у тебе, дай; і від того, хто хоче в тебе позичити, не відвертайся» (Мф. 5:42)?

Відповідає протоієрей Віталій Собко

За часів Старого Заповіту Закон зобов’язував з турботою й увагою ставитися до своїх ближніх, у тому числі до тих, які стали жебраками. Людині належало піклуватися про жебраків і не відмовляти їм у допомозі. Проте багато євреїв дуже часто не виконували цього обов’язку. Така поведінка була зумовлена жорстокосердістю, егоїзмом, непомірною жадібністю, прагненням задовольняти лише свої бажання і збагачуватися. Закон же, даний Усевишнім через Мойсея, проголошував: «Якщо ж буде в тебе убогий хто-небудь із братів твоїх, в одній із осель твоїх, на землі твоїй, яку Господь, Бог твій, дає тобі, то не озлоби серця твого і не стисни руки твоєї перед убогим братом твоїм, але відкрий йому руку твою і дай йому в борг, дивлячись за його нестатком, у чому він має потребу» (Втор. 15:7–8).

Ісус Христос бачив, що євреї не дотримуються заповіді, тому в Нагірній проповіді знову нагадав давній морально-етичний закон: «Тому, хто просить у тебе, дай; і від того, хто хоче в тебе позичити, не відвертайся». Так Спаситель осудив поведінку тих, хто мав що дати вбогим, міг позичити нужденним, але від надлишків своїх не подавав милостині й не позичав нікому.

Слова Месії «тому, хто просить у тебе, дай; і від того, хто хоче в тебе позичити, не відвертайся» коментували по-різному. Блаженний Августин, наприклад, говорив, що не кожне прохання належить виконувати, посилався на те, що старозаповітний Йосиф не зобов’язаний був виконувати розпусні домагання дружини Пантефрія, а Сусанна – юдейських старців. Аналізуючи заклик Христа з точки зору Августина, потрібно визнати: дійсно, не кожне прохання підлягає задоволенню.

Під словами «тому, хто просить» слід розуміти будь-яку людину, яка звернулася з проханням. Тут нема ніяких обмежень чи винятків. Але Христос не закінчує Своєї думки словами: «дай буквально все, про що просить». А це значить, що людині належить самостійно вирішити, чи кожному давати й скільки та нести відповідальність за те, для якої справи – доброї чи поганої – використовуватиметься дане. Тож, виходить, не можна давати або позичати гроші, коли відомо, що вони будуть використані на зло, для задоволення порочних потреб.

Часто бувають бажання, за які гріх просити, які злочинно виконувати, а тому корисно в них відмовити. Наприклад, у проханні п’яниці на випивку тощо. Якщо ви дали алкоголіку конкретну пораду, як позбавитися від пияцтва, а в грошах на випивку відмовили, то прохач отримав те, що йому справді потрібно більше, хоча й не отримав, чого просив для задоволення своєї пристрасті.

Підтвердженням правоти цієї думки є такий приклад. «...Хтось з народу сказав Йому [Христу]: Учителю, скажи братові моєму, щоб він розділив спадщину зі мною! Він же сказав чоловікові тому: хто настановив Мене судити чи ділити вас? При цьому сказав їм: глядіть, остерігайтеся користолюбства, бо життя людини не залежить від багатства її маєтку» (Лк. 12:13–15). Як бачимо, Спаситель не розділив маєтку, тобто не став задовольняти прохання, але дав прохачеві пораду, потрібнішу й кориснішу, ніж задоволення того прохання.

У Старому Заповіті існувало правило, яке повторив Ісус Христос, теж рекомендувавши подавати чи позичати з урахуванням потреб людини. Давати те, чого вона потребує, а не що просить: «Дай йому в борг, дивлячись за його нестатком» (Втор. 15:8).

Багато хто не хоче давати жебракові, тому що бачать у ньому ледаря, п’яницю, або тому що не знає, з якою метою буде використана милостиня. У такому випадку нехай совість підкаже, як учинити. А щоб уникнути сумнівів і докорів совісті, потрібно в кожній окремій ситуації подумки ставити себе на місце прохача, поспівчувати йому. Тобто спробувати перейнятися його стражданнями і постаратися зрозуміти його бажання, потреби й оцінити: що для прохача є благом, а що ні. Для цього потрібно прочитати молитву, в якій попросити Бога, щоб Він напоумив і допоміг розібратися в ситуації. І якщо потреби людини здадуться вартими уваги й прохання не порушує Заповідей Божих, то треба їх задовольнити, як свої власні, проявляючи турботу про ближнього, виконуючи обов’язок милосердя і співчуття.

Скептики можуть запитати: а якщо людина не може виконати прохання, бо не має можливості, хоч воно й безгрішне? Як чинити в цьому випадку? Щоб відповісти, потрібно уважніше прочитати слова Ісуса Христа. Він розглядає ситуацію, коли людина, у якої просять, може задовільнити прохання. Бо ж не може дати чи позичити той, у кого немає такої змоги. Інакше б Ісус Христос не говорив: «Тому, хто просить у тебе, дай; і від того, хто хоче в тебе позичити, не відвертайся».

До речі, ці слова, що в Матфея, євангеліст Лука переказує в дещо іншому вигляді, додаючи нову думку: «позичайте, не ждучи нічого назад» (Лк. 6:30). Тут вказано на те, що Спаситель рекомендував надавати людям допомогу безповоротно: «...Позичайте, нічого не сподіваючись» (Лк. 6:35). Бо «хто благодіє бідному, дає в борг Господу, і Він воздасть йому за благодіяння його» (Притч. 19:17).

Ці слова слід розуміти так: людина позичає з волі Божої. В одному випадку воля Божа виявляється як перст долі, і тоді навіть лиходій, усупереч своєму злому характеру, допомагає бідному несвідомо, під впливом сил, що здійснюють визначене Всевишнім. В іншому випадку людина, виконуючи волю Божу творити добрі справи, дає в борг, не відвертається від убогого. Але в обох випадках людина, яка «благодіє бідному», зрештою «позичає Господу», Який стоїть за всім у світі.

Зробивши добру справу, не треба шукати подяки, «щоб мати боржником Самого Бога», – писав святитель Йоан Золотоустий. «Маючи такого Боржника, чому ж ти, залишивши Його, вимагаєш від мене, людини бідної й убогої? Хіба цей Боржник гнівається, коли вимагають борг від Нього? Хіба Він бідний? Хіба відмовляється платити? Але й хіба ти не бачиш Його незліченних скарбів? Хіба ти не бачиш Його невимовної щедрості? Отже, від Нього проси й вимагай, – це для Нього приємно. А коли Він побачить, що ти Його борг вимагаєш від іншого, то Він образиться цим і не тільки не віддасть тобі, але й справедливо засудить тебе. У чому, скаже Він, ти побачив Мене невдячним? Яку вбогість у Мене знайшов, що, покинувши Мене, йдеш до інших? Одному позичив, а з іншого вимагаєш? Адже хоч людина й отримала, але наказав дати Бог. ... Ти позичив Богові – з Нього і вимагай» (Йоан Золотоустий, «Тлумачення євангеліста Матфея», Бесіда 15).

Бажаєте одержати відповідь православного богослова на Ваші запитання? Звертайтесь до редакції: Градний узвіз, 1, Луцьк, 43025; (0332) 72-21-82; pres-sluzhba@ukr.net

Волин. єпарх. відом.– 2011.– № 4 (77)