→Газета
→
«СКАРБИ – НА НЕБІ»
Володимир РОЖКО,
історик-архівіст
Світлої пам’яті Михайло Хомік із дитячих років од своїх побожних батьків запам’ятав ці слова Спасителя й аж до смерті жив Його заповітами.
Народився брат Михайло в історичному Городлі на Холмщині. Відоме воно прадавніми українськими православними святинями, зокрема церквою Святого Миколая. У міжвоєнній Польщі масово закривали й нищили православні Божі доми на Холмщині, та цей храм вистояв.
Зі створенням так званої народної Польщі розпочалося примусове виселення українців Забужжя до «комуністичного раю», в СРСР. Жителі Городла були в числі перших, що мусили залишити рідну землю, роками нажите майно, будівлі й вирушити у невідомість. Переселенцям дозволяли брати лише найнеобхідніші речі, все решта ставало власністю польської держави. Кожна сім’я старалася взяти найцінніше: речі, одяг, взуття, продукти, сільськогосподарське знаряддя. Все це складали на підводи, часто запряжені волами, коровами, і вирушали за Буг.
Михайло Хомік, пам’ятаючи заповіді Христа, положив на свого воза давні, з XVIII ст. дзвони із церкви Св. Миколая. Не хотів, щоб дісталися вони польським комуністам, які або передадуть їх римо-католицькому костелу, або просто здадуть на брухт. Ті дзвони привіз він аж у Південну Україну, куди переселили холмщаків. Згодом вони рушили тими ж возами, запряженими коровами, на Волинь, найближче до рідної Холмщини. Поїхала й родина Михайла Хоміка разом із дзвонами. Осіла в с. Озденіж на Волині (Луцький районний деканат).
– В Озденежі, в церкві Казанської ікони Божої Матері, спорудженій 1859 року, – розповідає Надія Павловська, – був великий дзвін. Його забрали німці як важливу сировину для військової промисловості. Тому після війни церква стояла без дзвонів. Яка ж наша була радість та й не менше здивування, коли ми дізналися, що один з переселенців, Михайло Хомік, земляк і друг мого покійного чоловіка, привіз різні за величиною дзвони з села Городло на Холмщині. Інші рятували матеріальні скарби, а Михайло – духовні, яких ні міль, ні іржа не нищить...
Про церковні дзвони, врятовані й привезені Михайлом Хоміком до Озденежа, добре пам’ятають інші старожили села.
– Незадовго до своєї смерті Михайло Хомік, – згадує Дарія Оксенюк, – просив своїх рідних і друзів: коли домовину з його тілом будуть везти на могилки, щоб обов’язково лунали врятовані дзвони.
...Оглядаю храм Казанської Божої Матері в Озденежі. Величава мурована святиня зберегла первісний вигляд. Храм у підпорядкуванні УПЦ МП, його настоятель о. Степан дає дозвіл оглянути і зазняти на плівку історичні дзвони.
Зі старостою церкви піднімаємося на дзвіницю. Перед нами постають ті дзвони з церкви Св. Миколая в Городлі. Більш як півстоліття вони кликали вірних Озденежа на служби, ділили з ними сумні й радісні новини, одспівали в останню дорогу свого рятівника, Людину з великої літери, яка спочила після тяжких земних доріг, а праведними ділами – надіємося – знайшла вічні скарби на Небі.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи