Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ПАМ’ЯТІ ВОЛИНСЬКИХ МУЧЕНИКІВ
Минає 70 років масовим розстрілам у тюрмах НКВД. Розстріли не припинялись і в часи війни

Володимир РОЖКО, історик-архівіст

Московсько-більшовицькі окупанти замордували сотні священиків, ченців, дияконів, десятки тисяч мирян. А скільки убито голодомором на східній Волині, депортовано в Сибір, Казахстан! Саме життя перетворили червоні кати в суцільні страждання.

Історична Волинь і Полісся дала нашій Церкві цілий сонм страстотерпців. Чимало цих імен відомо, одначе науковці, богослови додають іще й іще.

До волинського пом’яника новомучеників дописуємо й нові імена, виявлені нами: о. Іларіон Денисевич, настоятель храму Преображення Господнього в містечку Острожець Дубенського повіту, замордований 24 червня 1941 року в місцевому відділі НКВД; о. Андрій Федоренко, настоятель церкви Воздвиження Чесного Хреста Господнього в с. Козлиничі, о. Олександр Білецький, настоятель церкви Св. Михаїла в с. Хотешів Ковельського повіту, убиті червоними партизанами.

Закривавлений Острожець

Отець Іларіон Денисевич народився 1895 р. в с. Новожуків Клеванської волості Рівенського повіту. Скінчив Клеванське духовне училище та Єкатеринославську духовну семінарію 1918 року.

Його перша парафія – с. Ізів Володимирського повіту; згодом був переведений до містечка Острожець.

У документах польської поліції, яка пильно стежила за всіма українськими патріотами, знаходимо таку характеристику на о. Іларіона: високоінтелігентний, лагідний, має велику повагу парафіян, зразковий сім’янин, не сріблолюбець, багато читає, гарно і глибокозмістовно проповідує. Був дуже активний не лише в церковно-релігійному житті, а й громадському. Разом із паніматкою Оленою був учасником «Просвіти» аж до закриття її поляками. Був членом Товариства ім. Митрополита Петра Могили, заснованого українськими патріотами – священиками і мирянами – в Луцьку. Брав участь у роботі «Просвітянської хати».

У 30-х роках Богослужіння в храмах Преображення Господнього, Св. Миколая в Острожці відбувалися українською мовою, а о. Іларіон ще більше надав їм національного змісту обрядами і традиціями.

Авторитет священика Іларіона Денисевича і в містечку Острожець був настільки високий, що з ним мусили рахуватись як польська окупаційна влада, так і обширна єврейська колонія, місцеві москвофіли.

Прихід у вересні 1939 року нових, червоних окупантів відкрив очі навіть тим засліпленим волинянам, які вірили в «земний комуністичний рай». А українців-патріотів чекали масові мордування в тюрмах, депортації, концтабори.

Напередодні війни донедавніх союзників – Третього Рейху й СРСР – тюрми, районні відділи НКВД по всіх західних областях були переповнені заарештованими українськими патріотами. У перші дні війни за вказівкою згори їх усіх слід було знищити без суду і слідства.

В Острожецькому райвідділенні з-поміж багатьох інших каралися о. Іларіон Денисевич, Іван Репетуха (1896–1941), іконописець Олександр Жомер (1906–1941), молодший брат паніматки студент Сергій Марковський.

24 червня матінка Олена послала свого сина гімназиста Євгена (1924–1941) занести передачу батькові. Але юнака додому не відпустили, а після довгих катувань убили разом з батьком та іншими. Льох, у якому перебували ув’язнені, як розповідав нам о. Вадим Котуха, був заповнений трупами молодих жінок з дітьми, стариків і юнаків. Серед них – о. Іларіон із сином Євгеном у калюжах крові.

Донька священика о. Костянтина Вагатовича, замордованого в Тайшетських концтаборах після війни, тодішнього настоятеля церкви в селі Воротнів Луцького повіту, Анна Вагатович-Вержбицька згадувала: «Пам’ятаю, тато був на похороні закатованих, участь в якому взяли десятки священиків і тисячі мирян».

Отця Іларіона Денисевича з сином і кількома місцевими вірними поховали за вівтарем храму Преображення Господнього. Храм спалили більшовики по своєму другому приході на Волинь 1944 року і могилу помордованих хотіли знести. Одначе їх тлінні останки парафіяни перенесли на місцеве кладовище, в часи незалежності України поставили пам’ятник на братській могилі.

Червоне злодіяння в Козлиничах

Ім’я о. Андрія Федоренка (1902–1943), колишнього настоятеля в с. Козлиничі Ковельського повіту, добре відоме старшому поколінню парафіян.

Андрій Кирилович Федоренко народився в с. Наливайківка Київської губернії. Разом зі своїми братами Володимиром і Федором був учасником українських національно-визвольних змагань 1917–1921 рр.; інтернований поляками, приїхав 1922 р. на Волинь. Учителював у с. Чаруків Луцького повіту, одночасно служив псаломником у церкві Св. Михаїла в с. Несвіч.

З приходом червоних «визволителів» у вересні 1939 року терору НКВД уникнув завдяки національно свідомим волинянам. У війну Андрій Федоренко скінчив у Луцьку пастирські курси й був направлений настоятелем храму Воздвиження Чесного Хреста Господнього в Козлиничі.

Високоосвіченого священика, патріота дуже радісно зустріли на Поліссі. До глибокої осені 1943 року богослужіння в храмі відбувалися рідною мовою.

Червоні партизани пильно стежили за о. Андрієм Федоренком, знали про його участь у визвольних змаганнях, тому й вирішили закатувати душпастиря. Холодної осінньої ночі вдерлися до парафіяльної хати, в якій жив о. Андрій з паніматкою Юлією, і замордували його: різали хрести і тризуби на тілі, кололи багнетами.

Його могила в с. Козлиничі Ковельського району кличе наше сумління низько схилити голови його священномучеництву в ім’я великої віри й любові.

Великоднє святотатство в Хотешові

Ім’я ще одного страстотерпця – о. Олександра Білецького (1900–1943) – дотепер було майже невідоме. Лише вчитель місцевої середньої школи Василь Шуйчик у «Короткому нарисі історії села Хотешів» кількома словами згадує його: «На другий день Пасхи 25 квітня 1943 року під час церковної служби Василь Наумік на коні в’їхав у церкву і двома пострілами вбив місцевого священика».

Отець Олександр народився в м. Житомирі у відомій священичій родині, навчався в Житомирському духовному училищі, скінчив Волинську духовну семінарію в Крем’янці. Був настоятелем церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Тинне Сарненського повіту Волинського воєводства, парафії Св. Михаїла в с. Хотешів Ковельського повіту Поліського воєводства.

У Хотешові отець Олександр віддається не лише церковній праці, а й громадській, культурно-освітній, вносить у сільську громаду національну ідею. І саме та ідея породила національно-визвольний рух у селі, який благословив душпастир.

Ворог завжди винищує найкращих, тож на другий день Великодніх свят 1943 року комуніст Василь Наумік чинить нечуване святотатство: в’їжджає на коні в храм і під час Служби Божої вбиває священика. Так скінчилися земні дороги ще одного волинського страдника. Парафіяни великим здвигом поховали свого панотця на сільському кладовищі, і його могила зі скромним пам’ятником залишається символом мучеництва нашого священства.

Волин. єпарх. відом.– 2011.– № 5–6 (78–79)