Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЧИТАЙМО РЕТЕЛЬНІШЕ
Виповнюються ювілеї двох п’єс Лесі Українки. Один гучно, другий – непомітно

Віктор ГРЕБЕНЮК

Не раз від людей віруючих доводиться чути запитання: чому так шанується «Лісова пісня»? Адже мавка, русалки, подані в ній як позитивні персонажі, це нечиста сила. Спробуємо нарешті відповісти.

Цього року минає століття від часу написання «Лісової пісні». Одразу, ще в рукописі, п’єсу стали шанувати найбільшим твором Лесі, її, як мовлять літературознавці, magnum opus. Талант Лариси Петрівни визначний, і вона була людиною високоосвіченою. Зокрема завдяки її старанням наша література вийшла на світові обшири. За життя її більше знали як лірика, драматичні ж твори вважалися заважкими для постановки. До того ж, усі вони були, крім хіба що першої п’єси «Блакитна троянда» (якої публіка не сприйняла), – на неукраїнські теми, хоча за шатами давніх юдеїв чи римлян добре видно болі України. Лише під кінець життя Леся написала дві драматичні речі на теми українські – «Бояриню» й «Лісову пісню». Це стало однією з причин такої популярності цієї драми-феєрії.

Друга причина – у жанрі. Феєрія – циркова чи театральна вистава на казковий сюжет зі сценічними ефектами й трюками. Термін виводиться від французького «f?e» – чарівниця, фея. У слов’янському фольклорі їм почасти відповідають русалки – водяні, польові чи лісові. За давніми віруваннями, мавки, русалки – це душі тих, що померли неохрещеними (слово «мавка», або ж «навка», походить від давньоруського «навь» – мрець). Вони начебто всіляко шкодять добрим людям, спричиняють смерть. Отже, їх треба остерігатися, оминати; проти їхньої сили є помічне зілля й замовляння, але знищити мавок неможливо. Тобто це нечиста сила.

Проте в «Лісовій пісні» авторка своєрідно обіграла мотиви українського фольклору, зокрема народної демонології. Мавка у п’єсі уособлює чистоту душевних поривів. Фольклористи фіксують повір’я, що мавки не мають шкіри на спині, тож хто бачив їх напівоголеними, – бачив їхнє серце. Можливо, саме тому для персоніфікації щирості, вразливості поетеса вибрала мавку. Знамениті слова «Я в серці маю те, що не вмирає», які так часто цитують щодо Лесі, це слова саме Мавки. Є гадка, що спирається на місцевий переказ, нібито в цьому образі літераторка описала свої почуття до сільського парубка Ярмила Кубаха.

Дуже цікаві спогади самої Лариси Петрівни, як вона створила феєрію (всього за десять днів!), і взагалі – під яким натхненням творила. «...Ледве заберуся до якоїсь спокійнішої роботи, так і “накотить” на мене яка-небудь непереможна деспотична мрія, мучить по ночах, просто п’є мою кров, далебі! Я часом аж боюся цього – що се за манія така?..». «Я тоді тільки можу боротись (чи скоріше забувати про боротьбу) з виснаженням, високою температурою і іншими пригнітающими інтелект симптомами, коли мене попросту гальванізує якась idee fixe, якась непереможна сила. Юрба образів не дає мені спати по ночах, мучить, як нова недуга, – отоді вже приходить демон, лютіший над всі недуги, і наказує мені писати, а потім я знову лежу zusammengeklappt, як порожня торбина. Отак я писала “Лісову пісню“».

Пояснимо. Гальванізація – це застосування електричного струму. Французький вираз idee fixe означає нав’язлива думка, німецьке слово zusammengeklappt – значить розслаблена. Вислів же «приходить демон, лютіший над всі недуги» – це, либонь, алюзія, своєрідний натяк, на Святе Письмо (Лк., 11:24–26): «Коли нечистий дух вийде з людини, то ходить місцями безводними, шукаючи спокою, і, не знаходячи, каже: повернусь у дім свій, звідки вийшов; і, прийшовши, знаходить його виметеним і прибраним. Тоді йде й бере з собою інших сім духів, ще лютіших за себе, і, увійшовши, живуть там, – і буває для людини тієї останнє гіршим за перше».

Як розуміти ці уривки з листування Лесі Українки? Надіємося, що це не більше ніж образний опис творчого екстазу. Однак нам, православним християнам, необхідно не забувати про молитви за прощення гріхів та упокій душі раби Божої Лариси. Хоча поховали її не відспівуючи, покликаючись на волю небіжчиці. Священики на похованні присутні були– як шанувальники її творчості та штатний цвинтарний батюшка, – але повного обряду похорону не звершували.

...Та цього року виповнюється ще одне століття, ще один славетний ювілей. Виповнюється якось так зовсім непомітно. У 1911-му було вперше надруковано трагедію Лесі Українки «Руфин і Прісцилла» – про мужність перших християн, про складний прихід до істинної віри. Писала її кілька літ. Не покладалась на саме лише натхнення: простудіювала чимало складної літератури різними мовами, консультувалася з кращими фахівцями. «...Працювала я над сим твором багато й інтенсивно... Ся драма дуже лежить мені на серці... Мені здавалось, що я не смію вмерти, не скінчивши “Руфина і Прісциллу”», згадувала трохи згодом.

На відміну від «Лісової пісні», цю п’єсу дуже рідко ставлять, та й читають мало. П’єса досить довга, не має ні трюків, ні сценічних ефектів. Але саме цей твір варто вважати Лесиним magnum opus. Це воістину її найбільший твір. Нехай Господь зарахує його нашій Лесі як праведність.

Волин. єпарх. відом.– 2011.– № 8 (81)