→Газета
→
«ЧЕРЕЗ РІК, ПІД ОСІНЬ, ПОВЕРНУСЯ...»
Такими, як він, міцніє Церква й Україна
Ольга ПЛЯЧЕНКО,
вчитель християнської етики Луцької ЗОШ № 24
Кожних два-три роки із далекого Хабаровська прилітає на рідну землю незаспокоєний син Волині Ростислав Чайка. Ось і в свої 80 через велику тугу за Вітчизною він знову вдома.
Зі сльозами на обличчі згадує страшний 41-й рік, коли діда й дядька розстрілювали в Луцькій тюрмі. Але дідусеві пощастило залишитись живим, і він, знесилений, дійшов до Торчина. 45-й рік теж перегорнув чорну сторінку: 70-літніх бабусю й дідуся забрали на далеке поселення за те, що були «куркулями» та влаштовували у себе вдома просвітницькі зустрічі з односельчанами. І ось тоді ще зовсім юний Ростислав написав три листи до улюблених діда й бабці, втішав, що радянська влада надовго не залишиться, і вони скоро повернуться. Але за такі листи довелось поплатитись 10 роками ув’язнення.
Пригадує Ростислав Феодосійович, як його, учня 9 класу, грудневої ночі 1948 р. заарештували і доставили в Луцьк у слідчу камеру. Згадався карцер 1 х 1 х 2 м і написи прізвищ на стінах та вік покараних: 10 р., 15 р., 25 р. Від того всього стало моторошно і він, просто по-дитячому, заплакав. А потім була камера 4 х 4 м, де на підлозі в чотири ряди сиділи в’язні. Хтось, побачивши його, з обуренням сказав: «От, сволота, вже й дітей саджають». І почали ділитись одягом, бо його трохи не нагим привели до камери. Через місяць направили в колонію під Києвом, далі була пересильна тюрма у Львові, звідки відіслали етапом на будівництво шлюзів Волгодонського каналу. Довелось побувати і в Казахстані, де копали котловани під невідомі об’єкти.
Не обминуло горе й інших членів родини: забрали на роботи в Хабаровський край батька, матір, а з ними 17-річного Ярослава й 4-річну Олю. Працювали в тайзі, на лісозаготівельних дільницях.
Відбувши свій термін дочасно, Ростислав не зміг відразу поїхати до батьків, які ще були на засланні. За тодішніми вимогами, до Хабаровська можна було їхати лише з тих місць, звідки ти родом. А тому, приїхавши до Луцька, вирушив до батьків. І яким було здивування, коли на станції В’яземська Хабаровського краю не почув російської мови! Щомісяця відмічаючись в НКВД, навчався в будівельному технікумі, який закінчив із червоним дипломом. А потім, по закінченні Хабаровського політехнічного інституту, працював на будівництві промислових об’єктів, виконував проектні роботи.
Українці в Росії, пригадує пан Ростислав, за радянських часів гуртувалися, разом святкували Різдво, Великдень. У глухій тайзі лунали наші пісні та молитви за Україну. І сьогодні Ростислав Феодосійович є активним учасником співочого колективу «Батьківська криниця», з яким три рази приїжджав до Києва на Всесвітні фестивалі української пісні. Він голова правління Хабаровського просвітницького руху «Меморіал», проводить всеможливу роботу, щоб у Росії були українські школи, постійно працює з молоддю. «На місцях поховань жертв політичних репресій мають стояти пам’ятні знаки, щоб усі, хто проходить мимо, могли поклонитись», – каже добродій Чайка. От і наприкінці 2010 р. за його стараннями було відкрито пам’ятник жертвам сталінізму в місті Бікін Хабаровського краю.
Любов до землі, прищеплена ще дідусем і бабусею, залишилась назавжди в серці волинянина. Недаремно його дача визнана найкращою у Хабаровському краю. Усе в нього там росте, як у найвправнішого господаря, одним словом – українця. Прилетів він і на помаранчеві події до Києва, щоб бути разом зі своїм народом. А всі кошти, отримані від держави як компенсацію за батьківське майно, пан Ростислав переказав у рідний Торчин на потреби Київського Патріархату.
Одного разу, будучи на Україні в таку хуртовину, що поперемітало дороги, не вагаючись вирушив до Львова – на Личаківський цвинтар вклонитися великим українцям і обов’язково сходити до оперного театру. «Запорожець за Дунаєм» справив на нього немале враження. А мені подумалося, що він, невигаданий козак із реального життя, написав сходженими вершинами куди більший шедевр.
Від’їжджаючи у далекий Хабаровськ, зі сльозами на очах промовив: «Через рік, під осінь, повернуся...»
Чекаємо. Віримо, що через таку велику любов і молитви наших бабусь і дідусів, тут і на Небі, Україна зміцніє.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи