→Газета
→
ЗНІМАЛИ У СЕЛІ КІНО
Андрій ГНАТЮК
Фільмові «Сліпий музикант» минуло 50. Півстоліття тому мешканців Воротнева, що неподалік Луцька, сколихнула новина: у них будуть знімати кіно! А головним об’єктом сцен, відзнятих на Волині, стала місцева старовинна церква Різдва Пресвятої Богородиці. У рік знімань, а це було 1960-го, храм відзначав 235-ліття.
Два тижні актори і творча група «Мосфільму» тішила селян своїм мистецтвом і допомагала заробити. А коли вже змонтовану стрічку привезли в клуб, зійшлися всі, бо кожен чекав там побачити або себе, або когось зі знайомих. Фільм багатий українськими піснями й лексикою.
Про те, що в їхньому селі знімали частини «Сліпого музиканта», у Воротневі знає чи не кожен, а от розповісти, як то було, мало хто може. Хоча виконавці масовок або епізодів ще живуть. Шукати довелося довго, аж раптом майже повторився сюжет із фільму: біля церкви, де знімали важливі сцени, знову їде підвода, а кіньми керує... той самий чоловік, що й у фільмі. То Петро Балюк, якому випала роль візника графині.
– Треба було возити пані каретою. У неї за сценарієм було дві дочки, але я саму її возив. Звичайно, це подобалося, бо коли ще таке могло бути – возити пані та ще й отримувати за це ввечері гроші, – згадує він.
Збирати матеріали про те, як відбувалися зйомки, взявся нинішній директор школи, історик і краєзнавець Анатолій Бишта. Тоді йому було лише 11, він і сам брав участь у масових сценах. Ще добре пам’ятає, як усе це відбувалося.
– Сцена, яка запам’яталася назавжди, – це коли гнали каторжників, закутих у кайдани. По обидві сторони їх супроводжували жандарми на конях. Коні, до речі, брали в місцевому колгоспі. Але ж амуніція була досить гарна. Шаблі в жандармів були на боку, нагаї. Нагаї свистіли в повітрі, вони підганяли.
Цю сцену знімали декілька разів, хоча на вулиці стояла спека. Але кадри вдалися. Каштанова алея, яка тут із панських часів, заросла, та й самі каштани виросли, а от дорогу за 50 років розмило. У фільмі вона пролягає значно вище, а заасфальтованого майданчика коло церкви взагалі не було.
Настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці села Воротнів протоієрей Іван Левковець каже:
– Існує версія, що автор повісті «Сліпий музикант» Володимир Короленко певний час жив у цій місцевості і бачив цей храм, був вражений його величчю, красою. І тому цю місцину обрали для зйомок. Існує також версія, що прототип головного героя був місцевий і в цьому храмі брав таїнство Шлюбу.
– Біля входу в церкву стояли жебраки, які просили милостиню. І в сценах були задіяні мешканці сіл Воротнів, Лище. Дуже багато дітей було в масових сценах, – розповідає Анатолій Бишта.
Орися Михальчук, коли їй запропонували епізодичну роль, погодилась одразу. Потім вона довго видивлялася себе у фільмі, але так і не побачила, а батька впізнавала. Головну ж роль грав Василій Ліванов. Його єдиного з акторів жінка і пам’ятає.
– Я грала сільську дівчинку. Була одягнута в простому селянському, бігала поміж дітьми. Я пам’ятаю: така спідничка полотняна і вишита сорочечка. Коли демонструють цей фільм, стежу, щоб побачити самого сліпого музиканта і свого тата: мені цікаво, як там тато виглядає, тому що він помер, і мені хочеться завжди його побачити. Тато за сценарієм ходив зі сліпим музикантом.
Фільм знімали у розпал жнив. Кажуть, навіть їх тоді призупинили, аби залучити селян до масовок. Люди йшли охоче, і досі про це не шкодують. Петрові Балюку було лише 18, а коли вийшов фільм, уже служив в армії. Каже, у стрічці його впізнали і ставлення до нього стало поважніше.
Люди з приємністю згадують усі два тижні знімань. А ще те, що за кожен день акторам платили. Петро Балюк, наприклад, отримував 25 рублів. Шкодують люди лише за одним, що села у фільмі мало, і не кожен зміг себе у кадрах впізнати.
Храм, біля якого розгорнулися зйомки, дуже намолений. Торік йому виповнилося 285 років. А дзвіниці цьогоріч – 115. Отець Іван показує ключ до замка, який зберігся ще від часу завершення будівництва. Каже, скільки в церкву намагалися залізти злодії, замок не пустив. Але загалом про історію її будівництва відомо небагато. Священик-попередник мав дарчий документ, написаний якоюсь княгинею, а де він тепер, ніхто не знає.
– Існує легенда, що цей храм побудувала княгиня, яка подорожувала по Волині. Під час бурі, грози її карету підняло і на цьому пагорбі, приблизно на цьому місці, її поставило. І от на знак вдячності, що вона після такої катастрофи лишилася живою, неушкодженою, збудувала цей храм, – розповідає отець Іван.
На жаль, сьогодні для святині – пам’ятки архітектури національного значення – настали не найкращі часи: він перебуває в аварійному стані. Необхідна термінова реставрація дерев’яної підкупольної основи. Якщо її не провести, купол може будь-коли обвалитися і призвести до трагедії. Тож запрошуємо усіх небайдужих долучитися до збору коштів на відновлення історичного храму. Щодо пожертв просимо звертатися до настоятеля парафії за тел. (067) 186-16-84.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи