Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ОСНОВА ЛЮДИНИ

Запитання

Відомо, що людина троїчна: дух, душа та тіло. У чому різниця між духом людини і її душею?

Відповідає ієромонах Марк (Левків)

Насамперед потрібно зазначити, що існують дві основні традиції розуміння складу людини: двоїчна (дихотомія) та троїчна (трихотомія). В однієї і в другої – достатньо авторитетні як захисники, так і опоненти. Тому, оскільки це питання до цього часу не вирішене, однозначно говорити, що людина троїчна чи двоїчна за своїм складом буде неправильно.

Власне, через неузгодженість свято­отцівського богослів’я щодо складу людини і визначення понять «дух» і «душа» складно відповісти й на питання про різницю між ними.

Відповідно до двоїчної схеми, людина складається з душі й тіла, що відповідає біблійному вченню, де людина – істота з двома природами (тілесною та духовною), а душа й дух – синоніми. Цієї думки дотримується святий Василій Великий. Святитель Феодорит Кирський стверджує: «Не на троє ділить людину Божественне Писання, але мовить, що твориво це складається із душі та тіла». А святитель Йоан Золотоустий пише, що «в людині немає жодної різниці між духом та душею, бо ці два терміни означають одне й те ж, як „тіло“ та „плоть“».

Отже, згідно з цим поглядом, душа, або ж дух, – безсмертна нематеріальна основа в людині, що становить суть її життя.

Троїчна схема складу людини базується на словах апостола Павла з 1-го послання до солунян: «А сам Бог миру хай уповні освятить вас, і хай непорочно збережуться цілими ваш дух, і душа, і тіло до приходу нашого Господа Ісуса Христа». Вона досить поширена серед православних богословів, отців та вчителів Церкви.

Душа, відповідно до цієї теорії, має те ж визначення, що й у дихотомічній. А дух – це дія, енергія, дар, якість душі. Душа невід’ємна від людини, її особистості. Священномученик Мефодій Патарський пише, що окремо душа не є людиною й окремо тіло не є людиною. Людина є тоді, коли душа й тіло з’єднані в один образ. Звідси бути живим – значить мати душу, бути душею. І навпаки, віддати, втратити душу – означає померти. Смерть – порушення цієї єдності тіла й душі. Це трагедія людини, тому що в єдності душі з тілом полягає повноцінне людське життя. Тому душа, маючи в собі життя, оживотворяє тіло. Через те в Біблії термін «душа» вживається там, де йдеться про життя, цілу людину, її особистість. Душа пронизує все буття людського єства й побачити її в тілі окремо від нього – неможливо. Як кров проникає у кожну клітину людського організму, так і душа наповнює собою тіло.

Дух же не належить людині, вона ним не володіє. Щоб здобувати його, людині потрібно докладати неабияких зусиль. Адже духа можна набути, втратити, відновити. Він є джерелом і виконавцем у людині різних духовних явищ: молитви, радості, любові, миру тощо. Користуючись метафорою преподобного Симеона Нового Богослова, можна сказати, що дух людини, це ніби «душа душі людини».

Душа, на відміну від духа, є духовним тілом, сутністю. Як говорить святитель Афанасій: «Душа – сутність мисленна (розумна), безтілесна, безсмертна...» Підтримує це й святитель Феодорит Кирський: «Ми говоримо, що душа проста, розумна та безсмертна». У всьому Всесвіті немає такої сутності, як душа, звідси і її цінність: «Не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу, і тіло вам занапастити в геєнні», – говорить Спаситель у Євангелії від Матфея.

Душа в людині весь час та ж сама. Допоки людина жива, душа не відділяється від тіла. Дух же приходить і відходить, він може бути забраним, може хоча б на деякий час покинути людину, що не означає фізичної смерті. Дух оживотворяє людську душу, і його відхід спричиняє смерть душі, але не смерть людини. «Коли почуєш про смерть душі, то не подумай, що душа справді вмирає, адже вона безсмертна, а смерть душі – це гріх і вічна кара», – пише Йоан Золотоустий. Бездуховність людини є тяжкою хворобою, але це досить часто зустрічається.

Можемо зробити висновок, що дух людини не належить їй за природою. Якщо ж душа є невід’ємною частиною людини, то дух спрямовує людину до надприродної мети – співпричастя з Богом. Перебуваючи в дусі, людина віднаходить своє дійсне призначення, реалізує себе, здобуває повноту.

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 8 (21)