Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ТОРЖЕСТВО ВОЛОДИМИРСЬКОГО СОБОРУ

Андрій ГНАТЮК, прот. Віталій СОБКО

Цими днями виповнюється 240 років від закладення першого каменя під будівництво собору Різдва Христового у Володимирі. Припускають, що раніше на цьому місці стояла дерев’яна церква ХVІІ-ХVІІІ століть. На той час у місті налічувалось приблизно 18 храмів і три монастирі. Собор Різдва Христового значно молодший своїх давніх сусідів, які постали тут ще за часів Київської Русі. Проте його історія не менш трагічна і не менш велична.

Спочатку цією спорудою володів греко-католицький чин отців Василіян, а ініціатором будівництва виступив тодішній староста Садовський. Проект розробив архітектор Радзимінський. Дещо він запозичив з Європи і вдало поєднав з українським бароко. Дуже чітко виділяється фасад – він греко-католицького стилю. Стіни собору масивні, товщиною з 2 метри. Інтер’єр з-поміж багатьох інших храмів вирізняється колонами й витягнутими карнізами. З давніх-давен збереглася плитка на підлозі. Уже за радянських часів у храм заїжджала вантажівка з різним непотрібом, а плитка, хоч і потріскана, залишалась суцільною.

1960 року церкву надумали підірвати. Єдине, що її врятувало, навколишні будинки в центрі міста. Вибухова хвиля знищила б не тільки собор, а й їх.

1795 року відбувається третій поділ Польщі. Володимир перейшов під царську Росію. І тоді Російська Православна Церква почала претендувати на цей храм, намагаючись виселити звідти греко-католиків. Після 10-х років ХІХ століття, коли Російська Церква досягла своєї мети, почала перебудовувати храм. 1840 року вона відправила перше Богослужіння. Храм набув статусу собору при чоловічому монастирі, який розташовувався поруч. Російська ж Церква й переосвятила собор на Різдва Христового. 1860 року тут відновлена єпископія, зароджена ще за часів преподобного Стефана. Так було до 1920 року, коли Володимир знов підпадає під Польщу. На 25 років, у т. ч. й у період приєднання володимирських земель до Радянської України історія собору залишається невідомою. Жодних документів нинішній настоятель протоієрей Микола Удуд не має. Після війни з собору на 45 зробили склад. І лише 1990 року громада активістів-патріотів розпочала рух щодо відродження святині. Вирішили відновити Українську Автокефальну Православну Церкву. 25 січня 1991 року в нижньому храмі відбулось перше Богослужіння. А через два роки громада перейшла під юрисдикцію Київського Патріархату. Тоді парафіянами собору було близько 100 родин. Тепер їх до 1000, або до 5 тисяч вірян. Практично від часу відродження громади її обслуговує настоятель отець Микола Удуд. Спочатку він правив за усним благословенням владики Спиридона. А в лютому 1993 року вже владика Серафим видав письмовий указ. Тоді було дуже важливо, щоб священик міг служити українською. 5 років отець Микола був сам – і в неділю, і в свято. Згадує, що у Володимирі була родина отця Сергія Кіцюка, який вислав на той час для нашої автокефальної церкви всю літературу й піснеспіви українською мовою. Після 2000-го року з’явилися інші проблеми: до церкви почали ходити комуністи й атеїсти, які часом забували, куди прийшли й починали командувати. Важливо було приділити їм увагу, аби не відштовхнути від віри на початку духовного шляху.

Нині Службу тут правлять щодня. Деканом собору, міста й району призначено протоієрея Юрія Пилипця. Серед штатних священиків, окрім настоятеля, – протоієреї Євген Рябець, Ігор Бігун, ієрей Юрій Здебський. Вони ж і обслуговують монастир.

Собор розписували художники з фірми «Вечірній дзвін». Це обійшлося громаді в 50 тисяч гривень. У січні 1997 року владика Яків освятив іконостас.

З благословення єпископа Михаїла при соборі створений «Володимирський духовний центр». Сюди входять собор, монастир, канцелярія декана й недільна школа. Згодом тут планують відкрити медичний центр, який би надавав не лише медичну, а й духовну допомогу, готель, їдальню одноразового харчування.

У соборі є частинки мощей преподобного Сергія Радонезького і святителя Феодосія Чернігівського.

2005 року на реставраційні роботи з державного бюджету виділено 200 тисяч гривень, ще 290 тисяч – цьогоріч.

З нагоди 240-річчя від закладення першого каменя під будівництво святині та 15-ї річниці відновлення храму владика Михаїл відправив у ньому Божественну Літургію. Разом із архієреєм співслужили володимирський декан протоієрей Юрій Пилипець, нововолинський декан протоієрей Стефан Фульмес, настоятель протоієрей Микола Удуд, місцеві священнослужителі. До молитви долучилося чимало вірян, серед яких були й представники місцевої влади – голова райдержадміністрації Юрій Михалець, голова райради Андрій Оніщук та міський голова Петро Саганюк.

Під час Служби Божої преосвященний виголосив проповідь про християнське благочестя та закликав присутніх дякувати Богові за історію храму, за можливість молитися у ньому сьогодні.

З нагоди свята владика відзначив грамотами парафіян, які протягом останніх років активно сприяли відновленню собору та розвитку в ньому церковного життя.

Після Літургії єпископ здійснив постриг у рясофор двох послушниць Володимирського жіночого монастиря Різдва Христового, що поблизу собору. Постриг прийняли Світлана Стець з ім’ям Вероніка та Іванна Кудрянська з ім’ям Неоніла.

Вероніці (Стець) 26 років. Вона родом зі Львівської області, закінчила Львівський інститут технологій бізнесу і права. 19 років незабаром виповниться Неонілі (Кудрянській) з Тернопілля. Маючи повну середню освіту, вона здобула спеціальність «перукар-модельєр».

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 8 (21)