Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Газета

НАЙБІЛЬША ПЕРЕМОГА – НАД СОБОЮ
Протоієрею Володимирові Богдадюку 24 червня виповнилося 50 років

Роксолана ВИШНЕВИЧ

Протоієрей Володимир Богдадюк. Фото Роксолани Вишневич– У шахтарське місто я потрапив вже після проголошення незалежності України, 1991 року. Тут не було ще храму, діяла лише перша церковна громада УАПЦ, яка після червня 1992 року, коли відбувся об’єднавчий собор, зорганізувалась у громаду Київського Патріархату. Тоді влада передала нам під май­бутній храм приміщення загсу.

– Знаю, що Богослужіння проводились попервах біля освяченого хреста. Мабуть, непросто було світську споруду перетворити у культову?

– Найголовніше, що було велике щире бажання віруючих це зробити. А ще – надзвичайний ентузіазм і піднесення. Руками активістів облаштували одну кімнатку спочатку, а вже згодом почалась реконструкція і будівництво. Через років три він постав у такому вигляді, як зараз, ще покійний владика Іван (Боднарчук) його освячував. Збирали копійка до копійки – і тепер маємо красивий храм.

– Більше десяти років Ви несете Боже слово, закликаєте паству до щиросердних молитов і покаянь, чим заслужили шану і повагу в нововолинців. А як Ви потрапили сюди?

– Народився я в родині селян в Туропині Турійського району. Там закінчив вісім класів, вступив до Нововолинського гірничо-будівельного технікуму. Відслуживши в армії, вже повертався у Нововолинськ, куди переїхали, я б сказав, вимушено, мої батьки. Тодішня атеїстична пропаганда створила для нас на Турійщині через мої релігійні переконання не вельми добре середовище для нашої родини. Я з раннього дитинства тягнувся до Бога, любив відправу, церковний спів. У храм ходив за кілька кілометрів до Мокреця, а згодом потайки відвідував Василівську церкву у Володимирі-Волинському. Навчався у шахтарському місті, але диплом не захистив, бо відчував, що маю інше покликання. І – мрія моя здійснилася. Через двадцять років у ролі священика повернувся в Нововолинськ.

– У ті часи нелегко було вступити до духовного закладу?

– Непросто. Аби зібрати усі документи для вступу – вимагалась неабияка обережність. У колишньому Союзі, як відомо, було три духовні семінарії. Я зібрався в Москву, хоча теж не без перешкод. Дефіцитом були квитки на поїзд...

– Куди пролягали Ваші пастирські шляхи?

– Наступного року виповниться чверть віку, як я став священиком. Після закінчення семінарії був дяком по різних храмах Волині. Після одруження мене висвячував на диякона і священика 1982 року тепер уже покійний архієпископ Волинський і Рівненський Даміан на свято Введення. Мав парафії на Волині, зокрема, у Грибовиці Іваничівського району. Коли відчував певне переслідування за українофільство, перевівся у Львівську єпархію, де можна було вільніше правити українською мовою. І вже з села Усів Сокальського району перейшов до Нововолинська.

– Напевно, у ті часи проводити службу рідною мовою було ризиковано?

– Я про це не думав. Хотілось насамперед, аби донести все людям так, щоб було зрозуміло і зачепило найтонші струни серця. Не хочу зневажити церковнослов’янську мову, але вона не є доступною усім.

– Що найбільш пам’ятне за час, коли Ви працюєте на Українську Церкву?

– Перше Богослужіння, яке відбулось на свято Покрови, перетворилось у високодуховне дійство. Тоді якраз освячували символічний хрест полеглим за волю України. Незабутніми є і чимало інших знакових для нашого міста заходів, у яких брала участь наша церква.

– Нерідко можна почути різного роду закиди на адресу Київського Патріархату, що, мовляв, у ній немає Божої благодаті тощо. Ваша думка з цього приводу?

– Якщо оглянутись на історію, то Християнство утворилось за часів Римської імперії. Але коли поставали держави, то обов’язково відроджувались і їхні церкви. Адже Дух Святий зійшов на апостолів і дав їм дар говорити різними мовами. То чому ж ми про це забуваємо? А як сказав апостол Павло, краще в церкві вимовити п’ять слів зрозумілою мовою, щоб інших навчити, аніж тисячу незрозумілих... Священне право кожного народу – слухати проповіді рідною мовою. А єдність церкви якраз не в адміністративному підпорядкуванні, а у глибокій вірі, у таїнствах. Повинен бути духовний центр із своїм єпископом – і, на щастя, у нас це є.

– Отче Володимире, а якою Вам бачиться роль Церкви у нинішніх непростих політичних процесах?

– Хоча офіційно Церква відокремлена від держави, ми живемо всі в єдиному суспільстві, у єдиному великому домі. Основне покликання Церкви – у консолідації, хоча, поки вона роз’єднана, нема її єдиної помісної, робити це непросто. А мир і злагода у нашій державі буде тоді, коли ті, хто наділений владою, схочуть пізнати Бога.

– Ви досягли, як прийнято казати, золотого ювілею, коли можна зробити певні підсумки...

– Людина з віком мудрішає. Були в моєму житті і прорахунки, з висоти прожитого оцінюєш дещо критично. Але за великим рахунком, я радий з того, що знайшов свою нішу. У мене хороша сім’я: дружина Марія, діти Юрій і Мар’яна. Моя мрія про те, щоб бачити вільну і незалежну Україну, яка б мала свій єпископат, теж здійснилась. І не менш важливо – я ніколи не йшов на компроміс з своєю совістю.

– Що б Ви хотіли побажати усім віруючим через газету?

– Найперш, аби ми були християнами не лише за званням, а й за душевним покликанням, з більш відкритим серцем до Бога. Періодично ставати перед судом своєї совісті, прагнути, аби у наших думках і вчинках переважало добро. І пам’ятати, що найбільша перемога – це перемога над самим собою.

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 6–7 (19–20)

26 липня 2006 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо