Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Що таке церковне соціальне служіння?

Це робота, пов’язана з допомогою хворим, немічним, нужденним людям, тим, хто опинився у складних життєвих обставинах і потребує підтримки. Адже любов та милосердя – ознака справжніх християн, ми ж повинні намагатися бути ними. Якщо ти не можеш дати і дві лепти потребуючим, говорив авва Дорофей, то можеш виявити до хворого милість доглядом. Якщо і цього не можеш зробити, то словом можеш утішити свого ближнього, бо «слово – краще, ніж дар» (Сирах 18:16).

Є різні види церковного служіння: допомога матерям-одиначкам, самотнім людям похилого віку (тим, у кого родичі проживають далеко або взагалі немає рідних), нужденним, неповносправним, нарко- й алкозалежним, збір одягу та речей першої необхідності, продуктів харчування тощо.

Не кожній парафії може бути під силу організувати щось грандіозне, особливо якщо це потребує великих коштів, однак турбуватися про декількох може кожна громада. Мабуть, у кожного на парафії є багатодітні сім’ї, які вибиваються з останніх сил, щоб вижити. З перших років існування Церква піклувалася про вдів та сиріт. Настоятелі повинні старатися організувати таку поміч, допомогти парафіянам стати повноцінними членами Церкви й пояснити їм їхню високу місію, основою якої є діла милосердя. Необхідно спонукати парафіян піклуватися один про одного, нагадувати, що парафія – це спільнота, пов’язана духом любові, у якій не повинно бути бідуючих, самотніх, знедоленних.

Ми не можемо нагодувати усіх голодних, однак можемо виразити співчуття та любов до ближнього. Ісус Христос сказав, що допомагаючи хворим, ув’язненим, тим самим служимо Йому. Ми не можемо виправдати нашу бездіяльність тим, що такою категорією людей повинна опікуватися тільки держава. З життєвого досвіду бачимо, що соціальні служби не можуть з усім впоратися. У цьому їм мають допомогти суспільство та Церква.

Буває, людина, яка ходить до храму, й хотіла б чимось комусь допомогти, проте їй важко зважитися на це. Заклик священика на проповіді «творити добро» не завжди може дійти до серця, тому часто людей потрібно вчити цього. Наприклад, на завершення Літургії оголосити про збір коштів на потреби для дітей з інтернату або ж про потребу навідатися до хворого самотнього пенсіонера (прибрати у квартирі, оплатити комунальні послуги, сходити за продуктами, купити медикаменти), або відвідати стареньку парафіянку в лікарні, яку ніхто не провідує. Адже буває так, що люди, які ходять до храму, зовсім не знають один одного (особливо в містах), тому такими милосердними ділами священик може згуртувати паству.

Частою відмовою щось робити у соціальному служінні є відсутність коштів. Матеріальні ресурси потрібно вишукувати, стукаючи у будь-які двері. Найголовніше – не боятися й зуміти переступити через надмірну сором’язливість. Адже ви просите не для себе, а для потребуючого.

Ось декілька способів пошуку коштів: через соціальні мережі, інтернет-форуми, благодійні фонди, держструктури, громадські організації, через знайомих тощо. Також можна влаштувати доброчинну виставку, аукціон малюнків, ярмарок із залученням виробів підприємств, шкіл, гуртків, народних майстринь. Можна й духовенству долучитися до збору коштів. У нас в єпархії стало традицією проводити різдвяні концерти з благодійною метою. Так цього року зробили в с. Козлиничі Маневицького деканату на підтримку дітей-сиріт, у Локачах на реабілітацію після операції для хворої дівчинки.

Якщо добрі діла освячуються Церквою, то й люди змінюються. Про це ми поговоримо наступного разу.

Волин. єпарх. відом.– 2012.– № 7–8 (92–93)