Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

СИМВОЛ ЧИ ІНДУЛЬГЕНЦІЯ?
Свічка – давня помічниця у молитві, а не ознака забобонності чи ворожби

Запитання

Яке значення свічки для християн і чи потрібна вона взагалі? Чому її використовують під час Богослужінь?

Відповідає ієромонах Марк (Левків)

У перші віки Християнства за Богослужінням завжди використовували свічки (лампадки), бо молились у катакомбах, підземеллях, де неможливо обійтися без світла. Але це практичне значення не було основним. «Ніколи не здійснюється у нас Богослужіння без світильників, – говорить учитель Церкви Тертуліан, – але використовуємо їх не тільки для того, щоб прогнати морок ночі, – Літургія звершується в нас при денному світлі, – але для того, щоб зобразити через це Христа – Світло несотворенне, без Якого ми й серед полудня блукали б у темряві».

Це розуміння християнська Церква винесла із попереднього, Старого Заповіту Бога з людьми. Господь Мойсеєві дав наказ виготовити світильник для використання у Богослужінні в храмі. Після вечірньої жертви запалювали світильник на цілу ніч. Це слугувало символом, що Бог є Провідником. «Ти бо – мій світильник, Господи, мій Боже, що освітлюєш мою темряву», – читаємо в Другій книзі царств (Друга книга Самуїла).

У старозаповітні часи перед книгою Закону Мойсеєвого горіла невгасима лампада як знак того, що Закон Божий є світильником людині в її житті. А оскільки в новозаповітні часи Закон Божий міститься в Євангелії, то в Єрусалимській Церкві почали перед його виносом нести запалену свічу, а під час читання запалювати всі свічки, символізуючи, що євангельське світло просвітлює кожну людину.

Цей звичай перейняли й інші помісні Церкви. Пізніше почали запалювати свічки й лампади перед гробами мучеників та іконами святих на знак своєї пошани до святині. Святитель Софроній Єрусалимський каже: «Лампади і свічки є образом вічного Світла, і також означають світло, яким сяють праведники».

Символічність використання засвідчує і склад речовин, з яких зроблено свічки та лампади. Віск та олива вже в стародавні часи приносили до храму як жертву Богові. Блаженний Симеон, архієпископ Солунський, говорить, що чистий віск означає чистоту і неоскверненість людей, які його приносять. А м’якість і податливість воску символізує наше каяття і готовність до послуху Богові. Горіння ж воскової свічки повинно нас спонукати прагнути через покаяння, очищення та смирення уподібнюватися своєму Отцеві Небесному, бо як віск перетворюється на полум’я, так і людина повинна перетворитись у нове творіння, обожитись дією вогню Божественної любові та благодаті.

Палаюча свічка – це символ Христа, Божественного Світла, Церкви, благодаті, віри, духовної радості, благочестя. Це видимий знак, що виражає нашу гарячу любов до того, кому або за кого вона ставиться. І якщо немає цієї любові та благовоління, то свічки не мають ніякого значення, жертва наша – марна.

Часто ми думаємо, що як поставили свічку, то виконали свій обов’язок, стали чистими та праведними, – ніби свічка може вмолити й умилостивити за нас Бога. А мали б більше часу присвятити спілкуванню з Господом, свічка тоді служила б добрим засобом зосередження нашої уваги в молитві про одержання Його благодаті, допомогу в зміні нашого життя, очищення від пристрастей. Творячи беззаконня, маємо намір свічками відкупитися від заслуженої покари. А мали б принести щире покаяння, сльози розчулення і намір виправитись, про що б і засвідчила поставлена нами свічка.

Ставимо свічку за здоров’я ближніх, а самі не молимось за них, ніби це має робити поставлена нами свічка, а буває й просимо для них зла. Але вона – доповнення до нашої молитви, свідчення нашої щирості та любові до тих, за кого молимось. Без любові до Господа, без любові до ближнього, без виконання Господніх заповідей – не потрібні наші свічки. Тим більше гріхом є використовувати ці символи Світла Божого та Його любові у справах, які не є Божими: ворожінні, чарах, замовляннях, тощо.

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 9 (22)