Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ОБЛИШМО ВИГАДКИ

Мабуть, немає такої людини, яка не зустрічала у своєму житті забобонів. Забобон – віра в те, що деякі явища і події є проявом надприродних сил або слугують передбаченню майбутнього. Віра без знань швидко перемінюється у забобон. Цей гріх не виникає на порожньому місці. Походження багатьох із них покрите тисячолітнім мороком, вони формувалися на далекому від нинішнього культурно-етнічному рівні. 

Забобони породжують страх перед чимось, а злим духам значно легше справитись із людиною настрашеною. Сатана за час перебування на землі розставив стільки пасток, викопав багато гріховних ям, так що людині важко не впасти у гріх. Мета диявола – підірвати нашу віру в Господа Бога, щоб ми вірили у якісь людські вигадки, диявольські нашіптування, забобони. 

Цей гріх був відомий і в перші століття нашої ери. Помісний Карфагенський собор у 251 році 94-м правилом засудив його: «...повсюди на полях і в садах поставлені нібито в пам’ять мучеників вівтарі, при яких не виявляється покладеними...частини мощей мученичих... [Єпископи] нехай врозумляють народ, щоб не збирався у таких місцях і щоби правомислячі до таких місць не прив’язувалися ніякими забобонами». В одній із проповідей святителя Йоана Золотоустого знаходимо: «Хто, виходячи зі свого дому, зустрічає кривого чи кульгавого і розуміє це як прикмету, цей думає діло сатанинське, бо не зустріч з людиною робить день нещасливим, а гріховне життя».

Є забобони місцеві, а є й загальновідомі.

Наприклад, можна почути: розсиплеться сіль – жди в сім’ї сварку. Чи справедлива ця прикмета? Яке її походження? У давнину сіль коштувала дорого. Були значні затрати при її видобуванні, чумаки возили сіль іздалеку, їх дорогою грабували, тож сіль цінувалась, як то кажуть, на вагу золота. У ті часи рідко траплялася дерев’яна підлога, а була переважно глиняна долівка. Якщо на неї перекинути сіль, важко позбирати, і, звичайно, ставалася сварка.

Перебіжить чорний кіт – буде нещастя. Мабуть, у кожній країні деякі тварини мають своє значення. В Індії корова – священна, у юдеїв і мусульман свинина заборонена для споживання, у нас чорний кіт – носій нещастя, він довгоживучий, важкознищенний. Диявол – ангел темряви – безсмертний. Чуючи євангельську оповідь про вигнання злих духів із біснуватих і «переселення» у стадо свиней (Мф. 8:28–34), в уяві малотямущих людей, можливо, й зародилась думка, що у бідному коті теж може бути злий дух. Так і народився забобон про чорного кота.

Про диявола у народі складено багато байок, повір’їв, забобонів, які шкідливі для християнської моральності, тому що приписують «батькові темряви» надто велику силу, вплив на природу й нашу долю. Людина ні за що гине, вважаючи себе беззахисною перед дияволом, віддає себе без спротиву перед ним. Замість того, щоб іти на вічну загибель ще при житті, вірячи в різного роду безглузді вигадки, значно краще керуватися вченням Церкви, яка заповідає нам остерігатися злих духів, знаючи межу їхніх можливостей. Земне життя і без того переповнене бідами й скорботами, тому навіщо його обтяжувати ще й уявними небезпеками і неіснуючими страхами. Якщо ми знаходимося під постійною опікою Всемогутнього і Вселюблячого Небесного Отця, то що може нам зробити відкинута Ним істота – диявол? Для боротьби із гріхом нам необхідна духовна бадьорість, витривалість. Як говорив Йоан Золотоустий: «Диявол злий для себе, а не для нас».