Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ДОРОГА – ЧЕРЕЗ ХРАМ
Церкві Преподобної Параскеви Сербської у селі Затурці виповнюється 90 літ

Дехто із сучасників не погоджується із терміном «войовничий атеїзм» стосовно дій совіцької влади. А як же зволите називати дії цілком адекватних і мирних громадян, які представляли сільську інтелігенцію в Затурцях і закликали збудувати дорогу від місцевої школи до клубу через старовинну церкву Преподобної Параскеви Сербської? Для цього потрібно було вимостити бруківку прямою лінією, розібравши дерев’яну святиню. А вона ж була збудована дідами-прадідами на зміну зруйнованого під час Першої світової попереднього храму. Так то ж була війна, а тут маємо факт ще страшнішого лиха – війни світоглядів і недалекозорості. Але цю сторінку літопису свого села затурківчани нині згадують неохоче.

Той колишній храм, здавалось, мав стати свідком багатьох віків, адже збудований був із каменю у 1770 році. Проте як і місцевий костел використовувався росіянами за спостережний пункт і був нещадно зруйнований австрійськими вояками. Тоді й постало питання реставрації чи будівництва нового храму. Того часу селяни мали відновити зі згарищ власні домівки і разом з тим закласти підвалини Божого дому. Місцевий пан Станіслав Липинський, хоч і був католиком, дав свого лісу. Той матеріал і дотепер служить людям стінами та куполами затишної церкви. Будівля, що відзначатиме 90-ліття, спроектована досить просто – не було коштів на архітектурні премудрості. Не те що колишній храм, про велич якого писав великий земляк В’ячеслав Липинський: «В зелені дерев тонуть рідні Затурці мої. Із цього моря зелені високо піднімається Затурківська церква, старовинна, красива, і здалеку видніється вона своїми куполами. Гулко і протяжно із дзвіниці її звучить дзвін в недільну ранкову пору...».

Але якщо той храм був збудований переважно коштами місцевого поміщика Раціборовського, то нинішній, уже третій, – виключно силами громади, яка на той час зовсім не мала матеріальних ресурсів, проте за рік звела Божий дім. Якраз на цей храм припадають суспільно-духовні перипетії далеко не простого часу. Старостою тоді був Порфирій Онищук, що згуртовував людей на будівництво й утримування храму. Церковця ні на мить не припиняла своєї діяльності, ставши твердинею духовності не тільки Затурець, а й усіх навколишніх сіл. За совіцької влади та приземиста будівля напрочуд гордо і дзвінко заявляла про істинні цінності й вельми вже дратувала комуністичних чинуш. Перевіряючі прискіпувалися до діяльності священиків, звинувачували їх у надуманих порушеннях. Запроторили на каторгу старосту Порфирія і його родичів. Настоятелі храму разом із прихожанами сповна віддавалися службі й потихеньку творили літопис духовного життя села. Імена Іова Сухозанета, Ксенофонта Бобриніцького, Філарета Білоцерківського, Антона Огнія, як і багатьох інших пам’ятають стіни святині. Найдовше, понад тридцять літ служив у храмі священик Микола Фрейберчук. За його ініціативи церкву було оздоблено, прикрашено десятками картин за біблійними сюжетами. 

Нині тут служить отець Василь Кравець, випускник Київської духовної академії. На його долю випала нелегка ноша будівництва нового храму Параскеви Сербської, який уже гордо вознісся над Затурцями. Роботи ще багатенько, проте спільними зусиллями затурківчани вже не раз творили напрочуд гарні справи. А вирішили будувати новий храм на зміну старого, тому що реставрація теж забрала б немало коштів, отже підійшли по-хазяйськи. Стару церковцю згодом будуть використовувати для занять недільної школи та фондів духовної літератури. Традиційно, що матеріальні витрати будівництва знову лягають на плечі прихожан: помірковані пенсіонери, заповзятливі підприємці та просто господарники чим можуть, тим і допомагають зведенню духовної новобудови.

На почесному місці старого храму – образ святої Параскеви та Турковицької Божої Матері. Справа в тім, що цю ікону зберегла і привезла у село Катерина Собчук із села Турковичі Грубешівського повіту Польщі. У числі примусових переселенців вона сповна зазнала гіркоти й поневірянь разом із земляками, що осіли в Затурцях, і передала у храм чудодійну ікону Богородиці. Відтоді у селі є ще одна гарна традиція – крім празника на Параскеви Сербської, в другу неділю після свята Петра і Павла у храмі відбувається урочиста Літургія і хресний хід на честь ікони Богородиці Турковицької. Тоді з’їжджаються у рідне село діти, внуки, родичі затурківчан, ідуть до храму, аби вклонитися святиням, перед якими схиляли голови їхні діди і прадіди.

Хранитель та збирач історії духовного життя Затурець, храмів усього Локачинського благочиння – колишній учитель, невтомний ентузіаст-краєзнавець Харитон Сегейда. Завдяки йому до нас дійшли безцінні відомості про звичайних вірян, священиків та історію Божих храмів.

Сім років тому тоді ще єпископ Михаїл відправив Божественну Літургію в церкві Преподобної Параскеви Сербської у Затурцях та заклав капсулу у фундамент майбутнього храму. Тепер куполи, покриті золотом, видно з усіх усюд. Роботи ще належить провести чимало, аби служилось у новобудові. Але дорога від старого до нового проляже мирно, радісно, не нищачи на своєму на шляху здобутків довгої та цікавої історії села. Бо дорога ця йтиме не через руйнацію старих будівель та надбань. Дорога через храм проходить до Царства Небесного.