Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

«БРАТЧИКИ Й ПАРАФІЯНИ – СВОЇМ ПОПЕРЕДНИКАМ»

Це напис пошани на одній із плит біля храму Воздвиження хреста Господнього в Луцьку. Відтепер у його крипті (підземній частині) діятиме некрополь, де покояться останки діячів Луцького братства, заснованого ще в ХVІІ столітті. На його створення тодішніх поборників української ідеї й православної віри благословив сам Єрусалимський Патріарх Феофан. Братчики самі ж і збудували церкву, яку пізніше стали називати Братською і яка стала осередком їх духовного життя. Тут вони заповіли бути похованими.

Поки що їх близько 50 – останків тих, кого знайшли в крипті. Настоятель парафії протоієрей Василь Клочак і голова Волинського крайового братства Святого апостола Андрія Первозваного (Луцького Хрестовоздвиженського) журналіст Андрій Бондарчук припускають: це далеко не всі. Докопатися до підлоги так і не вдалося: заважають ґрунтові води. Ті кістки, які підняли, лежали в купі сміття й грязюки. Чотири роки важкої праці – і все власними силами, поки в підземеллі не постала достойна усипальниця. 

– Ми обстежили цей об’єкт і жахнулися тому, що побачили, – повідав брат Андрій. – Але моральний, християнський обов’язок кликав нас до того, аби вшанувати ці зневажені останки. І з благословення митрополита Михаїла, тоді ще єпископа, ми почали цю роботу. Через люк церкви вручну витягнули кілька десятків тонн сміття.

Ідентифікувати жоден скелет і встановити вік померлих не можна: потрібна додаткова експертиза, яка нам непосильна, розповідає настоятель. Відомі лише імена 20 осіб, які тут були поховані. Точно відомо, що серед них є останки визначних діячів Братства, зокрема, Данила Братковського, страченого привселюдно неподалік храму на площі Ринок за відстоювання православної віри, і Галшки Гулевичівни, чий рід відіграв вагому роль у діяльності Братства. 1634 року вона пожертвувала на добудову храму 1000 злотих. Але сказати, що вони лежать у тій чи іншій труні, ми не можемо. 

Тодішні братчики склали заповіт, що хочуть бути похованими в основі рідної церкви. Окрім храму, збудували також шпиталь, школу й бібліотеку. 1628 року їм удалося видати першу в Луцьку книгу «Лямент». А коли 1713 року діяльність організації занепала, забули й про саркофаги, каже Андрій Бондарчук. 

– У ХVІІІ столітті це місце оглянули, і вже тоді поховання були в дуже занедбаному стані. Ми не можемо порушувати заповіт братчиків, тому що вони заповідали себе поховати осьде, у трунах. Ми навіть їх не виносили звідси, а тут очистили від землі. 

Фахівці не відкидають, що серед знайдених кістяків можуть бути останки значно пізніших часів, зокрема жертв радянських репресій. На це наштовхують продірявлені черепи. 1959 року храм відібрали у вірян, добудували, влаштували планетарій. Повернули громаді 1990 року. Некрополь, який діятиме тут, стане одним із нових туристичних об’єктів міста (освячення й при¬урочили до Міжнародного дня туризму). За його відвідини грошей не братимуть, хіба що пожертву, розповів о. Василь. Він не відкидає думки, що в майбутньому усипальниця стане храмом:

– Можна було б зробити тут поминальний храм чи капличку на честь одного із братчиків – святителя Петра (Могили), хоча він тут і не захоронений.
Коли в підземеллі почали будувати дренажну систему й копати колодязь, натрапили на ще одну крипту. Але та частина церкви не збереглась, а знахідка потребує досліджень. 27 вересня, на Воздвиження чесного й животворчого хреста Господнього, владика Михаїл освятив крипту, а потім і пам’ятну дошку, присвячену братському першодрукові «Лямент». Він подякував голові Братства, настоятелеві храму й громаді за звершення богоугодної справи – ушанування покійних і відродження цього святого місця. «Сенсом свого життя братчики бачили служіння Богу й Україні. І я бажав би, щоб ми напувалися цією патріотичністю. У той же час Волинь – край освіти. Тут вийшов „Лямент“, тут вийшло Луцьке Євангеліє, неподалік – Пересопницьке й Острозька Біблія. Це все заслуга волинян. І ми повинні пишатися великою волинською сторінкою в загальноукраїнській історії. Тому всім волинянам і тим, хто відроджує нашу славу, – „Многая літа“», – сказав архієрей.