Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

«ЗАВДЯЧУЮ ВІЙСЬКОВІЙ СЛУЖБІ»
Владика Михаїл про армію – в інтерв’ю обласній телерадіокомпанії

– Ваше високопреосвященство, службу в Радянській армії вважали «почесним обов’язком» і Вас не оминула ця доля. Якими «почестями» згадується цей період Вашого юначого життя?

– Час, який треба було виділити для служіння Батьківщині, як тоді називали, це була епоха Радянського Союзу, то це були мої молоді роки. Призвали мене у 18-літньому віці на службу у Військово-морському флоті у Владивостоці, де великі морські бази. Пам’ятаю: я не йшов туди від безвиході та не ховався, вважав, що кожен чоловік повинен віддати роки військовій службі. Вона, на мою думку, – обов’язкова для чоловіків. По-перше, цей час дуже сприятливий для становлення людини як такої. По-друге, що теж важливо, – чоловік, який тримає зброю в руках (стріляє він чи не стріляє), уже несе якусь відповідальність, і це загартовує людину в сімейному житті, в служінні державі, у будь якій-справі. В екстремальних моментах народжуються чоловічі якості. Коли перебуваєш у складних умовах, відкривається життя – не таке, як біля мами, а всестороннє. Ми не будемо говорити про аспекти викривлень військових, а говоримо про те, що є і повинно бути в ідеалі: підняття духу патріотизму, усвідомлення, що від тебе щось залежить уже в молоді роки – для твоїх товаришів, як ти себе поведеш. Чи біля тебе хтось залишиться живий, чи загине. Від тебе залежить доля великої кількості людей, цілого підрозділу чи якоїсь техніки, врешті-решт від тебе залежить доля Батьківщини. Одна людина може біди накоїти більше, ніж велика техніка, так чи інакше себе повівши. Із вдячністю згадую ті часи. Тим, ким я є, почасти завдячую військовій службі.

– Владико, а чи не було Вам важко на початках служби? Як Ви з цим справлялися?

– На початку – важко. Це зовсім інший світ, зовсім інші навантаження, інша відповідальність. Важко фізично, морально, важко у всіх напрямках життя. Елементарний побут – за все відповідаєш тільки ти. Ніхто тобі ґудзика не пришиє й інших речей побутових тобі ніхто не вирішить. Усе повинен робити сам, максимальна самоорганізованість. Але потім ти навчаєшся, звикаєш, розумієш, і це все стає нормою життя й необхідністю. Наприклад, чоботи почистити. У цивільному житті чистив не чистив, а там мусиш. І потім це входить у звичку: взуття почищене, ґудзики на місці, сорочка має бути чиста, одяг у порядку і т. д. Сьогодні для багатьох чоловіків це знадобилося б. По-перше, вони були б охайніші, а по-друге, й навколишнім було б приємніше бачити гарного чоловіка, одягненого, порядного, вольового, сильного, патріотичного.

– Владико, живемо в ХХІ столітті, здавалося б, у час, коли якісь проблеми повинні вирішувати дипломати. Але ще й досі в деяких місцях тривають воєнні конфлікти. Що людству треба зробити, щоб викоренити ці негаразди?

– Я скажу дуже просто. Буде викорінено гріх – не треба буде військових. Якщо гріх буде, будуть військові. Бо гріх завжди породжує багато проблем, а ці проблеми дипломати не завжди можуть вирішити. Тому завжди будуть якісь військові протистояння.

– Що б Ви побажали молодим солдатам, які йдуть на строкову службу? Що б Ви побажали усім військовим нашої країни?

– Найперше я хочу побажати, щоб усі хлопці пішли в армію служити, незалежно від роду військ. По-друге, усвідомили, що це їхня країна, яку вони повинні захищати. Звичайно, я бажаю всім здоровими і живими повернутися додому. Я бажаю, щоб армія в нашій країні була засторогою не зазіхати на наші території. Гарного фінансування нашій армії, бо на сьогодні шаблями одними не переможеш. Тому Україна і суспільство має розуміти: хочеш миру – готуйся до війни, не хочеш бути завойованим – піклуйся про армію, не хочеш годувати свою армію – будеш годувати чужу. Тому краще дбати про своїх військових. Це більші питання, ніж деякі інші, які можуть бути в суспільстві.