→Газета
→
СЛАВА НЕ ПОЛЯЖЕ
Валерія ЛЕСЮК
Одним із головних завдань козацтва був захист православної віри. Найбільшого піднесення ця боротьба отримала під час Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, який прийняв титул «захисника православної віри». Та не лише козаки прагнули зберегти Православ’я. Вони об’єднувалися задля спільної мети із чернечими общинами.
В епіцентрі міжконфесійних суперечок на Волині опинився Жидичинський монастир. У нашому краї люди підтримували Богдана і ставали в ряди повстанців. Уже влітку 1648 року в нас діяли загони Кривоноса і Колодки. Цього ж року загін Колодки визволив з-під польського ярма Клевань, Луцьк і Жидичин. Згодом було укладено Зборівську угоду, за якою православний митрополит отримав Жидичинський та Лищенський монастирі.
Після цього боротьба особливо загострилась. У грудні 1650 року на Варшавському сеймі посли Б. Хмельницького висунули польському королю вимоги, серед яких було скасування унії. Хоча вимоги гетьмана не були підтримані, він не залишав Православну Церкву напризволяще. Недарма Константинопольський Патріарх Парфеній у грамоті назвав його воїном за православну віру.
Врешті поляки прийняли всі умови. Їх затвердив король, але знову розпочалася війна. Для остаточного закріплення гетьман надіслав у Варшаву декілька православних духівників разом із козаками. І це таки подіяло. Було затверджено рішення, у якому вказувалося, що всі волинські єпархії, архімандрія Жидичинська і Лищенський монастир повернуто Київській православній митрополії.
Тим часом волинські селяни і козаки намагалися «вогнем і мечем» відібрати те, що їм належало. У 1650 році організований звягельським міщанином Михайлом Тишею загін розпочав похід на Клевань, Олику і Луцьк. У Луцьку міщани, побратавшись із козаками, провели їх у місто. Вони напали на польських шляхтичів і змусили їх утікати. Згодом покозачені селяни розбили поляків під Жидичином.
Цікаво, що і духовенство сміливо ставало учасниками національно-визвольної боротьби. У 1650 році жидичинський архімандрит Макосей (Дениско) постав перед судом за те, що разом із козаками напав на Кременець, захопив там усі уніатські церкви, призначив православних священиків, охрестив сина племінника управляючого Кременецькою уніатською єпархією Флавіана (Дубницького) у Православ’я. У документах засвідчено, що жидичинський архімандрит мав особливий дозвіл від гетьмана, отже Хмельницький був у курсі подій. Перехід Жидичинського монастиря під керівництво отця Макосея польський король визнав незаконним і віддав його Неонілові (Лозовицькому), який раніше був його настоятелем.
Протестувала проти польського ярма й українська шляхта. На сеймику, що відбувся у Володимирі 2 січня 1654 року, громадяни Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств зазначали, що жидичинській архімандрії потрібно повернути села, маєтки й фільварки, які раніше їй належали.
Покозачений край Волинь, зокрема і Жидичин, відзначився волелюбними почуттями. З ними йшли люди до церкви Святого Миколая. Звуки їх сердець – то тривога матері за воїна- сина, козацька незборима відвага і гарячий шепіт у чернечій келії. Усі голоси зливалися в єдиному пориві – щирій турботі за найближче і найрідніше.
У наш час відроджується українське козацтво. І це не формальність або костюмована гра. Сучасне козацтво підтверджує свою вірність славним українським традиціям конкретними справами. Це, зокрема, участь у спорудженні каплиці Святого Духа в Жидичині. Одним із ініціаторів будівництва, меценатом і активним учасником відродження Жидичинського Свято- Миколаївського монастиря є гарматний отаман Українського стрілецького козацького війська Володимир Перчук. Каплицю зведено на місці колишньої церкви Святого Духа, поруч із якою знаходилися козацькі поховання. Це свідчення пріоритету духовних цінностей, воскресіння давньої монастирської слави.
14 жовтня нащадки козаків знову молилися разом із ченцями й громадою. Того дня у чоловічому монастирі Святителя Миколая Чудотворця в с. Жидичин Ківерецького деканату архієпископ Михаїл освятив хрест і місце під будівництво (відновлення) собору Воскресіння Христового. Із ним співслужили намісник обителі ігумен Константин (Марченко) з братією. Радість торжества з усіма розділили сільський голова Олег Данкевич, козаки Волинського стрілецького братства, які постійно підтримують заходи монастиря.
На проповіді владика зазначив, що ми відроджуємо втрачений Воскресенський собор, який існував у ХVII столітті. Молільників у монастирі стає все більше, тому й постала необхідність відродити храм.
На завершення тут відбулося козацьке свято з відтворенням деяких давніх звичаїв.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи