Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Газета

Колядка повинна бути справжньою

Колядка повинна бути справжньою
Віталій КЛІМЧУК

Ватага хлопчиків та дівчаток, метушливими горобчиками стрибаючи та борсаючись у кучугурах, прямувала до оселі поважних господарів. Міхоноша тримав порожню торбину за пазухою, звіздар намацував у кишені сірники, щоб запалити свічку в різдвяній зірці. Усі були готові до успішного початку колядування. Проте... Колядка не відбулася. Господарі були не проти впустити дитячий гурт на поріг, але діти так і не попросили дозволу заспівати...

Уже потім, у зрілому віці, учасники тієї пригоди змогли усвідомити, яка таємнича сила керувала ними в ту святу ніч...

«ЩО ТО ЗА ПРЕДИВО?»

Нині багатьом із дитячих літ відома колядка, що починається словами:

Що то за предиво,
Що за новина,
Що Діва Марія
Сина родила.
Вона Його породила,
В ясельцях положила,
Пречистая Діва.

Знали цю пісню і в далекому 1939 році дітлахи з села Хорлупи на Волині. І не тільки цю. З різними колядками навідувалися вони до хат односельчан, несучи добру вість у Cвятий вечір. Заробляли собі на гостинці, створювали людям гарний настрій. Та в перший рік радянської влади почало щось у традиційному процесі змінюватися. Дитяче єство ще цього не усвідомлювало, але за повелінням деяких дорослих традиції нібито не порушувались, проте набували іншого змісту. Учасниця того гурту Наталія Тимошевич, тоді 10-літня дівчинка, уже й не пригадує, хто саме дав дітлахам новий текст колядки. Зате пам’ятає кожне її слово. А звучала вона на мелодію вищезгаданої:

Що то за предиво,
Що за новина,
Що на Україні влада вже нова.
Влада нова, радянськая,
Робітничо-селянськая,
Вірно пролетарська...

Отож, зібралися юні колядники ще завидна у хаті на репетицію. Повторили слова і, коли на небі замерехтіли зірки, галасливий гурт висипав на вулицю.

«ПАНЕ ГОСПОДАРЮ, ДОЗВОЛЬТЕ...»

Вирішили розпочати колядування з іншого боку вулиці, з хати не те що заможного, але свідомого селянина. Тим паче, що на гостину до нього зібралась уся рідня, котрій, як гадали діти, ця пісня мала бути до вподоби.

Сніг рипів під валянками до самого порога хати. Перевівши подих, до вікна підійшов звіздар, наблизив шестикутну до світла, що крізь фіранки пробивалося від гасової лампи. Тихенько прокашлявшись, набрав повітря у легені, щоб поставленим голосом вивести: «Пане господарю, дозвольте колядувати!». Але згодом, безшумно видихнувши, пошепки запитав:

– Нагадайте-но, як починається наша колядка?..

Тепер завмер увесь гурт. Хтось порипував сором’язливо снігом, переминаючись з ноги на ногу.

– То як же починається? Хтось пригадає?..

А у відповідь – мовчазне оніміння. Звіздар навшпиньках відійшов від вікна. Уся ватага, крадучись, почала відступ від оселі... Лише на дорозі загомоніли знову. З’ясувалося, що папірця зі словами забули вдома: були впевнені, що знають напам’ять. Згадували-згадували, та так і не згадали. Вирішили повернутися до місця репетиції, до письмового першоджерела. Піднявшись на пагорб та порівнявшись із хатою Хоми Зозулі, хтось із дітей радісно вигукнув:

– Згадав! Згадав!..

І заторохкотів: «Що то за предиво, що за новина, що на Україні влада вже нова». Радісне збудження передалося усім. Такі знайомі та завчені слова освіжили пам’ять колядників. Гурт, не змовляючись, повернув знову до тієї ж хати.

Втихомирившись буквально перед дверима, до вікна знову пропустили звіздаря. Той почав було вже виводити традиційне «Пане господарю...», як якесь дівча писклявим голосом його призупинило:

– Ой, а я знову забула колядку!..

Усі повернулися до забудькуватої, щоб нагадати, і... знову заціпеніли в забутті. Ніхто не міг згадати отих супернових оригінальних слів.

Сценарій відходу повторився. Цього разу ішли похнюплені та невдоволені. Піднявшись на пагорб, хтось знову згадав слова. Та радості не було. Вертатися втретє майже ніхто не хотів, але деякі закликали вернутися. А чи багато треба для дитячої сварки? Вона виникла тут же, на дорозі, зі взаємними звинуваченнями та образами. Ватага розбилася на кілька груп, і кожна зі своєю піснею попрямувала окремо визначеним маршрутом...

«МИ І ТЕПЕР КОЛЯДУЄМО, – каже Наталія Сергіївна, згадуючи той сімдесятилітньої давності випадок. – Ходимо з церковним хором від хати до хати, співаємо по кілька колядок. Разом з нами є діти, що привчаються до святої справи. І завжди відчуваємо Господню підтримку».

Що й казати, люди її покоління пережили круті повороти не тільки історії, а й формування свідомості. Тепер, аналізуючи ті, на перший погляд, дрібні події, приходиш до висновку, що то були зовсім не прості життєві ситуації.

Коли у вікні з’явиться звізда і дитячий голос за дверима сільської хати чи міської квартири схвильовано попросить дозволу колядувати, то хай кожен пан господар відчинить якнайширше двері для приємної звістки:

Що то за предиво,
Що за новина,
Що Діва Марія
Сина родила...

25 січня 2012 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо