Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ОСВІТУ ХУДОЖНИКУ ДАВ УСЕВИШНІЙ

…Поріг храму цей чоловік переступає з неймовірним душевним трепетом. Він завжди налаштований серцем і думками до живого діалогу з Творцем і святими. Інколи, зайшовши до сільської церкви, радіє, що там нема нікого із прихожан, ба навіть священика. Тоді його думкам ніхто не буде заважати. Він вдивлятиметься в лики святих, ловитиме їх мудрий погляд і розмовлятиме, розмовлятиме… Вони тихим голосом порадять йому, поведуть до істини. А істина для художника проста і досить складна: як передати на полотні силу добра і любові, мудрості та розважливості, мужності та героїзму прадідів і сучасників, благословенних Небесами на творення світлих діянь.

Художник Володимир Жупанюк зростав як митець у суто природному середовищі. Божий білий день брав його зранку за руку і вів у свої багатства, ощасливлюючи уяву хлопця чарівливою неповторністю. Накопичення такого скарбу рано чи пізно мало проявитися в плодах його діяльності. Дарма що юнак у свого часу вибрав дорогу торгівлі. Зі створенням у Луцьку Художнього комбінату з радістю пішов працювати художником-оформлювачем. Там і спробував створити образ святих. Це був виклик суспільству, за що і зажив слави сумнівного митця. Та й, зрештою, «було за що» дорікнути: не мав Володимир Григорович фахової освіти. Ніколи не користувався ескізами при створенні серйозних художніх полотен, усе відразу викладав на чистовик. Але ж виношував задум картини місяцями-роками. Коли всерйоз почав братися писати ікони, то вивчав достеменно історію краю, де географічно перебував святий образ. Дійшов підсвідомо висновку, що саме завдяки благословенню тієї чи іншої ікони в краю відбувалися саме такі світлі справи. І все це переносив на полотно, композиційно розміщуючи епізоди життя навколо лику святого (це називається «образ із житієм»). У такій творчій манері виконано всі ікони майстра. «Хрест Боремельський» – яскравий тому приклад. Адже село Боремель – це не тільки рибні ставки, до яких тягнуться любителі запашної юшки, це, насамперед, багата історія: палац, князь Чацький, приїзд польського короля Сигізмунда, потаємні ходи до річки, пагорби із захороненнями… Все це композиційно відображено навколо Ісуса, що несе Свій хрест на Голгофу.

Працюючи над картиною з історії Зимненського жіночого монастиря, пан Володимир попросився в ігумени Стефани пожити кілька днів в обителі. Переконанням художника йняли віри, і п’ять днів майстер дихав іншим повітрям, проймався духовною атмосферою вірянок, молився, розмовляв з іконами, спілкувався з древніми кам’яними мурами. Робота вдалась. Барви небес вправно переформатувались мирською гамою на полотні. Повертаючись до Луцька, прийшов на автовокзал древнього Володимира-Волинського і вжахнувся: неоковирний побут мирського життя його вразив. П’яні пасажири, брутальна лайка, світські суперечки зовсім не сприймалися після обителі, де постійно живе любов та повага до ближнього. Таке відчуття має кожного разу, коли виходить на емоційне завершення чергової картини-ікони. Бувало, цілісінький тиждень працює, не виходить на вулицю, аби не сполохати благословенне натхнення. А коли щасливий та вдоволений роботою розминає ноги виходом у грішний світ, то знову отримує болісний удар від cірого побуту мирського життя. Але ж художник живе у цьому суспільстві й мусить сприймати його таким, яким воно є.

Останнім часом рукою майстра написано ікони-картини для Луцького Свято-Троїцького кафедрального собору. У вівтарі можна побачити «Тайну вечерю», «Ісус Христос з учнями», «Чудесний лов риби». А на історичну картину-епопею «Свята Волинь» іконописець затратив майже два роки творчої енергії, відобразив в окремих епізодах тисячолітню історію краю, починаючи відлік подій із хрещення стародавнього міста Ладомира (Володимира-Волинського) і завершуючи нашими днями – зображенням владики Михаїла з паствою.

Скільки його картин-ікон сіють добро і благодать серед люду, художник вже й не підраховує. Знає, що робить гарну справу, благословенну Богом. Проте, як не дивно, ті картини, що є у нього вдома, не наважується експонувати на виставках. Боїться осуду і сумнівів тих відвідувачів, які не вхожі у православні українські храми. Світлість створених ним образів не можна піддавати випадковим поглядам. Серце завмирає, коли дописує картину і працює над обличчям та очима. Не має права помилитися у виборі колірної гами чи зайвого мазка. «Потерпи, ще трішечки – і все», – подібно окулісту просить, проводячи болісну операцію на полотні. Мабуть, тому і дивляться з благодаттю на вірян картини Володимира Жупанюка «Волинська Богоматір», «Покрова Пресвятої Богородиці», «Святий Миколай», «Хліб наш насущний», «Хрестовоздвиженське братство в людях та подіях» і десятки інших шедеврів. 

У березні істинному майстрові-художнику без диплома виповнюється 65 років. Усевишній відкриває таким людям очі та серце для щедрого Свого дарунку. Отож, бажаємо справжньому митцеві подальших успіхів для блага людей, для розбудови рідної Церкви.