Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Вигнання злого духа

Запитання

Чи є нині священики, які спеціалізуються на вигнанні злого духа з одержимих?

Відповідає кандидат богословських наук Василь Лозовицький

Вигнання злих духів за допомогою молитов та певних дій називається екзорцизмом, або «вичиткою». У давній Церкві існувала особлива категорія служителів, які іменувалися екзорцистами. Їх обов’язок полягав у читанні особливих молитов над одержимими злим духом – біснуватими і подібними духовнохворими. Дар заклинання бісів першопочатково визнавався за всіма істинно віруючими, потім – за багатьма і, нарешті, лише за окремими. Зловживання, що проникали в цю сферу, примусили Церкву взяти її під щільну опіку. Близько середини ІІІ ст. заклинателі утворюють особливі колегії, підлеглі єпископам. Заклинателів ставлять в один ряд із пресвітерами. Однак уже в IV ст. інститут заклинателів почав занепадати. Тепер такої особливої посади в Церкві не існує. Нині лише деякі служителі різних конфесій Християнства, а також в Ісламі та Юдаїзмі, провадять подібну практику.

Подвижники древньої Церкви, наділені подвигом і святістю, користувалися власними послідуваннями при вигнанні бісів або взагалі діяли так, як їм підказувала благодать Божа. «Ніяких заклинальних молитов не треба: вони прочитані над кожним з вас при Хрещенні, – пише святитель Ігнатій (Брянчанінов) про один з випадків одержимості людини. – Треба вдатися до волі Божої...». 

У «Києво-Печерському патерику» є всього декілька згадок про вигнання злих духів насельниками лаври. Істинні подвижники, котрі мали такий надзвичайний дар, отримували його після багатьох років, а частіше десятиліть, проведених у молитовних трудах під керівництвом досвідчених духовних наставників. Ці подвижники віри являли собою зразок найбільшого смирення, уникаючи суєтної мирської слави, ховаючись від людського погляду. А ось пустоцвіт завжди прагне потрапити на очі…

Далеко не усі святі бралися за вигнання бісів, а нині часто зустрічаєш «екзорцистів», які беруться за це без будь-якого благословення церковноначалія. Люди, які цим займаються, – у кращому разі трішки заблукалі, можливо, трішки нездорові, а в гіршому – це просто шарлатани, які заробляють на цьому гроші.

Екзорцизм як боротьба зі злими духами абсолютно реальний, але недосвідчене захоплення цією практикою, причому таке, що не має благодатно-захисного благословення і проводиться на свій страх і ризик, надзвичайно небезпечне! Професор Московської духовної академії А. Осипов пише: «Займаються ним (екзорцизмом) окремі священики, що не мають на те, як правило, благословення єпископа, без якого, як відомо, ієрей в принципі не має права здійснювати жодної священнодії. Посилання сучасних заклиначів на благословення духівника є відвертим самовиправданням, оскільки без благословення єпископа будь-яка священнодія, і тим більше відчитування (як справа виняткова, що не є серед звичайних обов’язків священика), перетворюється на діяння антиканонічне і гріховне, згубно діюче і на заклинача, і на хворого. Лаодикійський собор (364 р.) ухвалив: “Не поставлені єпископами не повинні заклинати ні в церквах, ні в домах” (прав. 26)». Це красномовно свідчить як про те, наскільки нецерковний характер має нова практика, так і про духовний стан тих, котрі відчитують. Преподобний Іоан-Кассіан Римлянин дуже ясно говорить про останніх: «А хто бажає керувати нечистими духами, або чудесно подавати здоров’я болящим, або виявляти перед народом яке-небудь з чудових знамень, той хоча закликає ім’я Христове, буває чужий Христу, оскільки, захоплений гордістю, не наслідує Учителя смирення… Саме тому отці наші ніколи не називали тих ченців добрими і вільними від зарази марнославства, які хотіли слави заклинача».

Тільки той, хто досяг безпристрасності, здатний без шкоди для хворих і для себе вступити у відкриту боротьбу з духами пітьми. Проте таких і в давнину були одиниці, а тепер і поготів.

Люди просто не уявляють, якому ризику піддають своїх близьких і самих себе, приходячи на публічну «вичитку». Господь забороняв говорити біснуватим, а святі отці категорично забороняли слухати їх і входити в будь-який контакт зі злоречивими духами. А тепер, коли для екзорцизму збирається безліч людей, біси отримують великі можливості «проповідувати» і заражати їх духом лукавства, гордині, плотських пристрастей тощо. Їх «проповідь» широко розповсюджується засобами масової інформації, в яких цитуються лжесвідчення цих духів. При цьому біси нерідко вдають страх перед «старцями», які їх виганяють, публічно називають їх «святими, сильними, Божими слугами», чим вводять в оману і самих «старців», і простодушних віруючих. 

Результати бісівської брехні, як завжди, плачевні. У преп. Іоана-Кассіана Римлянина є серйозне попередження: «Часом біси творять дива, щоб підвести в гордовитості людину, яка вірить, що має чудесний дар, аби підготувати її до ще більшого падіння».

Для лікування духовних недуг є традиційні церковні ліки – святі таїнства Покаяння і Причастя, супроводжувані молитвою і постом. Для екзорцизму слід звертатися до подвижників віри, яких належить шукати не по оголошеннях у газетах і рекламному розголосу, а в монастирських келіях, подалі від цього світу з його спокусами.