Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

КОЛИ ТВОРИШ МИЛОСТИНЮ
Підходять вибори. Добродійників побільшало

Трапляються багаті люди – як у давнину, так і тепер, – котрі вболівають за ближніх «не до глибини душі, а до глибини кишені». Однак є ще чимало бізнесменів, які готові засвідчити свою благодійність хіба у День захисту дітей, на свято Миколая, під якесь голосування, та й то в присутності журналістів. Мабуть, давно не читали цей уривок із Євангелія: «Стережіться, не творіть милостині вашої перед людьми для того, щоб вони бачили вас: інакше не буде вам нагороди від Отця вашого Небесного. Отже, коли твориш милостиню, не сурми перед собою, як роблять лицеміри в синагогах і на вулицях, щоб прославляли їх люди» (Мф:6:1–2).

Якось перед черговими виборами в Рівному такий собі добродій, кандидат у депутати і бізнесмен узявся підгодовувати у школах дітей із малозабезпечених сімей. Ті вже було звикли до дармової тарілки супу. Але одного дня прийшли до їдальні, а їм відмовили у сніданку, і кухарям довелося пояснювати особливість української благодійності: вибори закінчилися. Та добре, що хоча б напередодні виборів мешканці сиротинців мають нагоду отримати іграшку чи кульок цукерок.

Куди ж поділися справжні меценати, такі, як була родина Терещенків, яка спершу розбудувала Глухів – лікарні, школи, притулки, а потім узялася за Київ? Скажімо, без Терещенків не було б Національного художнього музею, київського Музею західного та східного мистецтва. Може, вони не знали, що музейна справа неприбуткова і від казино та ресторанів доходів більше? Я не кепкую: деякі ділові люди й справді сумніваються в адекватності тих, що стоять на сторожі духовності. Якось прийшов волинський поет до заможного депутата обласної ради і попросив грошей на видання збірки. Той, спасибі йому, виділив дещицю. Наступного ж разу допоміг літератору не грошима, а лише порадою: «Не займайся ти справою, яка не дає тобі прибутків!».

Колись благодійність була виключно Божим ділом і благодійники творили її не «під вибори». Серед них можна згадати гетьмана Івана Мазепу, який в Острозі своїм коштом відкрив Слов’яно-грецьку школу, його послідовника князя Костянтина Острозького. Хтось подумає: то були інші часи. Можливо. Але нещодавно довідалася про Марію Фішер-Слиж. Ця дивовижна жінка, закинута долею за океан, не просто горить любов’ю до України, а й багато працює, щоб земля її предків відродилася духовно. Вона фінансово підтримує всеукраїнський журнал для дітей «Соняшник». Щороку за кошти благодійниці купуються тисячі книг з історії України та нашої культури і надсилаються в Луганську, Донецьку, Дніпропетровську області, Одесу, Севастополь, Харків... Вона допомагає бібліотекам Криму в придбанні українських книг. Ще чимало коштів витрачає на патріотичне виховання молоді, зокрема, підтримуючи «Пласт» в Україні. Але ж вона також могла б свої заощадження віддати родичам, покласти на депозит чи просто жити у розкоші.

Уже більше п’яти років священики, пенсіонери, студенти Канади допомагають 162 сиротам, малозабезпеченим та інвалідам Луцька через благодійний фонд «Світ для дітей». Тонни подарунків не раз допомагали розвантажувати семінаристи. Вони не отримували за це жодної копійки, не запрошували пресу, просто допомагали і разом з дітьми молилися за благодійників. 

Цього року – знову вибори. І знову то тут то там з’являються доброчинці. Зрештою, це непогано. Але тим, хто згадав у ці дні про свій християнський обов’язок допомагати ближнім, варто не випускати з уваги заповідь Спасителя: «...коли твориш милостиню, не сурми перед собою...»