Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Газета

ЖІНОЧИЙ АЛКОГОЛІЗМ: НЕВИГАДАНІ ІСТОРІЇ
Із хмільним будьмо вельми обережними

ЖІНОЧИЙ АЛКОГОЛІЗМ: НЕВИГАДАНІ ІСТОРІЇ
Валерія ЛЕСЮК

Коли на душі кепсько, єдине твоє бажання – випити ковточок вина. Це про тебе, так? Ідучи повз п’яничку, що притримує собою паркан, ти думаєш: «У цього чоловіка є проблеми з алкоголем, та не у мене. Я п’ю культурно. Я – вишукана жінка». Однак елегантні жінки теж стають алкоголічками.

Усе починається так приємно. З одного келиха шампанського чи чарки коньяку. В голові відчуваєш дивовижний шум. Стаєш вільною. Гарною й розумною. Решта стає неважливим. Проблеми? Які проблеми? Всі вирішаться самі собою. Так починають думати ті, кого охоплює легке сп’яніння. Зате потім, коли після чергового застілля алкоголь вивітрюється з голови, ти знову занурюєшся у невеличкий келишок винця, щоб утекти від цього тяжкого сьогодення.

Спочатку полюбляєш заглянути в чарку десь на вечірці, в гостях, у компанії – як усі. Час від часу купуєш для себе пляшку вина чи пива, бо ж був важкий день – а випивка прекрасно розслаблює. Однак із часом виявляється, що по-іншому ти вже й не можеш відпочивати. Хапаєшся за келих завше, коли потрібно «зняти стрес». Тоді входиш у стан, який психотерапевти називають «проблемним питанням». Але це ще не залежність. Від алкоголізму тебе відділяє один-єдиний крок. Крокуй!

Ба навіть коли так і станеться, ще довго будеш вважати, що все гаразд. Жінки стають залежними інакше, ніж чоловіки. Здебільшого дами п’ють культурно: лише добре вино з найкращої пляшки. Принаймні спочатку. Не втрачають свідомості, не вештаються на вулиці. Часто попивають удома, щоб ніхто не бачив. Проте коли ти не можеш уявити свого життя без легкого вина протягом кількох днів – то знак, що якогось певного дня заллєшся до непритомності.

Любиш поліпшити собі настрій чарочкою чогось міцненького? Просто інколи хочеться випити? Не уявляєш собі вечірки без доброго вина? Випиваєш, коли сама вдома? Дізнайся про жінок, які для хорошого настрою розпочинали свій день із келишка чогось міцного і пили до… дна.

Олена, 35 років:

– Мій тато був алкоголіком. Тому до спиртного мала відразу з дитинства. Завжди переконувала себе, що ніколи не буду пити, як він. У 18 років уперше спробувала спиртне. Якось так сталося, що на вечірці забагато випила. Відчула себе сильною. Впевненою. Була душею компанії. Була такою, якою завжди хотіла бути. Сподобалося страшенно.

Коли виходила заміж, уже випивала. Мій чоловік спиртного теж на землю не виливав. Почали пити разом. Щоразу, як напивалися, то сварились, інколи доходило до бійки. Врешті забрала дочку й подалася жити до матері (тоді батько вже помер). На роботі мене чекало підвищення, призначили менеджером. То був стрес. Мені здавалося, що я маю повне право випити, бо в мене стільки обов’язків, нервів. Спочатку дбала ще про те, щоб не осоромитись. Пила тільки джин-тоніки. Однак щодня.

Прийшовши з роботи, швиденько порала всі домашні справи, вкладала дочку спати. Саму ж непокоїло лише одне: у барі стоїть пляшка, її треба швидше випити. Розмішувала солодкий тонік наполовину з горілкою, заспокоюючи себе, що п’ю коктейль, як у барі. Згодом зрозуміла: розбавляти не варто. Стала пити чисту горілку. Інколи сиділа до пізньої ночі, щоб ніхто не бачив. Коли всі прокидалися, не було жодних слідів моїх «вечірок». Одного разу не змогла за собою прибрати, не було сили. Дочка побачила й мати теж. Стала мене висміювати, що я алкоголічка, як мій батько. Мій батько був алкоголіком, а я п’ю з келишка, елегантсько, думала. Як доросла жінка, вже залежна, але ще того не усвідомлюючи, давала собі обітницю: «Не буду пити стільки, як мій батько».

Коли пробувала кинути, з’являвся біль. Ламало все тіло. Боліло все: голова, нігті, зуби. Потім гризло сумління. Почувала себе ніким. То жахлива мука. Я знала лише єдиний вихід – напитись знову.

До лікування мене підштовхнув двоюрідний брат. Змусив, попри сором, піти до лікаря. Погодилася. Змінила роботу, не бажала зустрічатися з тими, які бачили, що я пила. Тепер кожен день для мене прекрасний. Бо я – твереза!

Ірина, 60 років:

– Ми познайомилися з Сергієм випадково, у потязі. Почали листуватися. Згодом одружились. Жити довелося в Сибіру, куди чоловіка направили служити. Там народилося двійко діточок. Проживши 15 років, вирішили перебратися до Луцька. Купили добротний будинок неподалік міста. І стали там мешкати. Щасливо. Доти, доки діти не роз’їхались по далеких краях, а в чоловіка раптово не схопило серце. Біль і туга за чоловіком були нестерпні. Я кріпилась. Однак стала спостерігати, що не проходить і дня, щоб не налила собі келишок вина. Це було чудове відчуття: нічого вже не турбувало. Мені було приємно і весело. Я так звикла приховувати своє горе за чаркою, що не встигла збагнути, коли переступила межу. Не зогляділася, як алкоголь став головним у моєму житті. Дійшла до того, що стала купувати горілку обов’язково по 0,75 літра.

Інколи так було кепсько, що не могла піднятися з ліжка. Тільки чарка горілки й давала сили. Нікому не відчиняла двері, не підходила до телефону, щоб ніхто не бачив мене у нетверезому стані. Навіть тоді не думала, що я алкоголічка. Адже була впевнена, що алкоголік – це той, хто лежить на вулиці: немитий, нечесаний. Колись приятелька сказала мені: «Іро, в тебе залежність». У ту ж мить я її зненавиділа. Розірвала усі стосунки. Бо вона... мене викрила. Відтоді три місяці не пила. Думала, зможу себе контролювати. Одак то була фікція. То було дно.

Врятувала дочка. Щоб у Луцьку ніхто не довідався, на лікування повезла до Києва. За кілька тижнів переїжджаю до неї назавжди. Сподіваюсь залишити тут не тільки своє майно, але й ту страшну чужу для себе жінку. Хочу на старість стати взірцевою матір’ю для дочки.

* * *

Алкоголізм – страшна недуга, яку потрібно лікувати. Для всіх залежних найкращим виходом буде спілкування зі священиком, перебування у храмі, читання акафістів «Невпиваній Чаші», святому Боніфатієві. Божа поміч дасть упевненість у власних силах, зміцнить бажання пройти курс у медичному закладі. Спільність проблеми об’єднує Товариство анонімних алкоголіків (ТАА), яке, до речі, є й у Луцьку (контактний телефон – 29-14-67).

Найголовніше – це бажання позбутись того огидного життя.

28 січня 2013 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо