Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ЗАПОВІДЬ ПОСТУ
«І взяв Господь Бог людину, [яку створив], і оселив її в саду Едемському, щоб обробляти його й оберігати його. І заповів Господь Бог людині, сказавши: від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і злане їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш» (Бут. 2:15–17)

«І взяв Господь Бог людину, [яку створив], і оселив її в саду Едемському, щоб обробляти його й оберігати його. 

І заповів Господь Бог людині, сказавши: від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла

не їж від нього, бо в той день, коли ти з’їси від нього, смертю помреш» (Бут. 2:15–17)

«І взяв Господь Бог людину, [яку створив], і оселив її в саду Едемському, щоб обробляти його й оберігати його».

Найкраще тлумачення цього місця подає, можливо, святий Йоан Златоуст: «Оскільки й райське життя доставляло людині повне задоволення, приносячи і задоволення від споглядання (“краси раю”), і приємність від споживання (“райської їжі”), тому, щоб людина від надмірного задоволення не зіпсувалася (“бездіяльність, – сказано, – навчила багато чого злого” Сир. 33:28), Бог звелів їй обробляти й оберігати рай, тобто обробляти його ґрунт і культивувати на ній різні рослини, а також оберігати його від нерозумних тварин, які, забігаючи в сад, могли вносити в нього безлад і пошкодження. Це – перша божественна заповідь про труд людини. Легка, необтяжлива і приємна праця була прекрасним засобом для фізичних вправ, а частково і розумових сил людини».

«І заповів Господь Бог людині…» Для розвитку ж моральних сил Творець дарував їй особливу заповідь, що полягала в утриманні від плодів уже відомого нам дерева пізнання. Цю стриманість Бог призначив символом покірності й слухняності Йому з боку людини. Тож дотримання цієї заповіді виражало з боку людини почуття любові, вдячності й відданості Богу, тоді як порушення її, навпаки, свідчило про недовіру до Нього, зневагу до Його слів і невдячність до Творця, разом з бажанням жити по своїй волі, а не по заповідях Усевишнього. Ось чому такий, здавалося б, нікчемний злочин отримував таке величезне моральне значення!

«…Від усякого дерева в саду ти будеш їсти, а від дерева пізнання добра і зла не їж від нього...»

«Заповідь легка, – за словами святого Єфрема Сирина, – бо віддав Бог Адаму весь рай, але заборонив куштувати плоди тільки від одного дерева. Якби одне дерево подавало людині їжу, а інші були йому заборонені, то воно і служило б йому допомогою в потребі, їжею в голоді. Оскільки ж замість одного дерева, якого було для нього достатньо, Бог дав йому багато (дерев), то істинний злочин стався не за потребою, а через нехтування».

«Бо в той день ... смертю помреш». Слово «день» тут, як і раніше (Бут. 2:1), має розумітися в сенсі невизначеної вказівки часу, тобто не відразу. «Смертю помреш» – один із уживаних у єврейській мові способів посилювати думку, що дорівнює нашому виразу «неодмінно помреш». Цю загрозу смерті (за порушення заповіді) не можна розуміти в значенні миттєвого ураження, що мало настати відразу ж за гріхопадінням. Потрібно розуміти її в значенні того, що почалося внаслідок гріхопадіння, тобто повільного процесу вмирання: Бог послав смерть (точніше, позбавив безсмертя) в той самий момент, коли людина впала, але ця смерть лише поступово підточувала її сили, відчутно виражаючись у скорботах духу і хворобах тіла. Але, крім цієї фізичної смерті, Святе Писання й отці Церкви бачать тут вказівку і на духовну смерть. Вона полягала в тому, що падінням людина порушила свій перший завіт (союз) із Богом, порвавши зв’язок із найбільшим джерелом життя, тому з цього моменту прирікала себе на духовну смерть (Рим. 5:12, 17: 21; Еф. 4:18).