→Газета
→
НАДІЙНИЙ ФУНДАМЕНТ ДУШПАСТИРЯ
Маневицький декан і колківський священик Андрій Закидальський 3 жовтня відзначив 25-річчя
Галина ЧЕРНЕНКО
Приїзду в селище Колки священика Андрія Закидальського чекали далеко не всі. Він, як у двобої, став перед місцевою владою. Його опонентами назвалися батюшка Валентин з московською громадою. Два баптистських осередки споглядально ставились до молодого вчорашнього семінариста. Насилу з Божою поміччю вдалося вибороти кімнату колишнього дитсадка під приміщення Свято-Миколаївської церкви Київського Патріархату.
– На території старого кладовища колись стояла невелика капличка Святителя Миколая Чудотворця. Була дерев’яною і, якщо не помилюсь, – каже священик, – 1939 року її спалили разом з двома сусідніми хатинами. Саме тому, як акт відновлення, ми й зареєстрували зі своєю громадою парафію Святого Миколая. Уже неможливо було збудувати церкву на старому місці, тому ми й знайшли нове місце для нового храму.
На вулицях отець Андрій радо відповідавна вітання школярів. Щоб здружитися зі школою, прийшов, щоправда без запрошення, на батьківські збори. Спантеличив, щиро кажучи, тон розмови директора. Однак, навіть після такого негативного спілкування, священик продовжував думати про заняття дітей у недільній школі. Розпочав перші уроки основ християнської віри. Аж виявляється, його московський колега теж започатковує ці уроки, але на годину раніше... Брав духовну літературу, розшукував додаткові цікавіші розробки. Тоді й зблиснула ідея перекласти й упорядкувати «Дитячу сповідь» або «Сповідь дітей від семи років», де ознайомити діток з одним із найбільших таїнств. Відчував, що носить у собі бажання пов’язати долю священика з друкованим словом.
Зі своїми теплими мріями повернувся у власну одиноку, скраю села, хатинку. Вранці прокинувся від холоду: замерзла вода у відрі говорила про все... Не жалкував, не думав про гірше, бо бачив: сходяться люди на Службу. Вражало, як один парафіянин – Марко Климович – з сусіднього села віддано відвідує їхню церкву. Хоч і зима, чудом добирається в свою громаду, до них.
Отець Андрій починав бачити, як проповідництво у храмі слова Господнього підносить дух у віруючих. І вловив одну зміну на краще: якщо спілкуватися з людьми після Служби Божої, то ніхто не виходить з церкви. Вчував, що можна зачинати мову про майбутній фундамент для нового храму в Колках.
Крок за кроком прокладали стежину в майбутнє. Хтось приносив ікони, з’явились вишиті рушники. Колишній політв’язень, а тепер заслужений діяч мистецтв Петро Мосійчук з родиною вже гаптували хоругви з величавими постатями Спасителя та Богородиці.
Колківчани достойні були мати свій храм, громаду, свій деканат. Щоразу через бюрократичні перепони місце побудови їм змінювали.
І ось – освячення місця під майбутній храм. Біля хреста правили Літургію владика Михаїл та священики. Громада торжествувала... Втішалися своєю великою перемогою навіть у важкі будні. Почалася будова фундаменту. Є отець Андрій з двома-трьома людьми – вже й ціла бригада. Праця відбирала рештки вільного часу. Навіть закинув власне господарство, зізнається священик.
Сьогодні отець Андрій Закидальський очолює Маневицький деканат. Чотири парафії Київського Патріархату на Маневиччині – це лише початок справи за Українську Церкву.
* * *
У віках гомонить слава рідного краю,
Струни кобзи тремтять перемінно.
Вишиваної долі рушник розгортаю.
О, стражденна моя Україно.
У священика Андрія народжувались власні вірші. Часто любив записувати віршовані рядки вразливою поетичною душею. Останнім часом він перепоховав три могили повстанців. Рідні просили дуже обережно перезахоронити їх на селищне кладовище. Це родило такі ось рядки:
Знову крок. Під ногами забута могила,
Тут вояк, а тут – мати невинна.
З колоском в рученятах там дитина злягла
Ти в сльозах, о моя Україно!..
Це велике щастя, коли на землі чи в Україні щось добре народжується, матеріалізується, не гине. Як ось підмурівок їхнього храму. Часто вони чергують біля нього, бережуть свої святі справи, закладені у застиглий цемент для вічної пам’яті.
Може, зронились у священика ці рядки на перепочинку:
Та ніколи і ніде не зустріти таку
Землю-матір повіки єдину,
Що прощає образу до болю гірку –
О, не смій зневажать Україну.
...Священикове обійстя огороджене білим штахетником. Дерев’яна, але нова хата. Про неї отець Андрій оповів ось так:
– Допоки я зимував у хатині край села і дякував Богу й за такий прихисток, прийшли кращі новини. Один мій земляк, незнайома зовсім мені людина, відшукав мене і сказав іти жити в його хату. Він відмовив усім своїм покупцям: «Якщо в моїй хаті не буде жити отець Андрій, то ніхто не буде». Цього чоловіка я бачив кілька хвилин, але по сьогодні бережу вдячність у серці до нього.
Це про таких отець Андрій склав рядки:
Будь щасливий, краю,
І цвіти садами!
Дітей добрих маєш –
Звуться козаками...
Можливо, це і про майбутнє покоління написав отець Андрій. Те, яке Церква плекає нині.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи