Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Газета

ПОЛУМ’ЯНИЙ СИМВОЛ ВІРИ

Свічки з фондів Рівненського краєзнавчого музею
Володимир РОЖКО, викладач Волинської православної богословської академії, кандидат церковно-історичних наук

Ще в сиву давнину люди звернули увагу на плавлення воску і виготовляли з нього свічки, ними освітлювали свої житла. А починаючи з другої половини ІХ ст., на історичній Волині їх використовували в Божих домах: печерних монастирських храмах, парафіяльних церквах – і для освітлення, і для ознаменування світла Христової віри.

Свічки були різні за розмірами, майстерністю виготовлення, призначенням. У народі існував звичай самим «сукати свічки» з воску, як для власних потреб, так і для офіри Богові. А при монастирях, великих храмах, переважно кафедральних, виготовляли їх ченці-свічкарі. Вони старалися зробити свічку якомога більш мистецьку, вкладали в цей процес не лише свої вміння, навики, а й творчість. Про це можемо судити з відомих нам взірців ­XVI–XVIІІ ст. із храмів Волині.

До Першої світової війни в трьох церквах містечка Сте́пань – Святої Трійці (1523 р.), Преображення Господнього (1749 р.), Святителя Миколая Чудотворця (1775 р.) – знаходилися трьохпудові воскові свічки, звані цеховими. Тобто їх жертвували цехові ремісничі братства. Виготовляли ці свічки з місцевого воску, до якого додавали смо́ли ялин, сосен у певних пропорціях.

В історичних джерелах про степанські по́світи, заввишки до 2 м, завтовшки 25–26 см, знаходимо такі думки. Щорічно їх підсукували та засвічували тільки в урочисті свята. У Миколаївській церкві їх було шість. Одну з них перед Першою світовою забрали до музею, а дві інші у війну переробили. Тут, як і в Троїцькій церкві, вони стоять на кліросах коло стіни. Під час Служб Божих, особливо по великих святах, храмових празниках, степанські братчики і сестриці тримали також у руках величезні свічки. Та тримали не так, як усюди в церквах, а держали їх у руках за нижній кінець, так що в церкві неначе стояли дерева. Над головами богомольців світили вогні свічок, наче зорі, і все це при світлі величезних огнів цехових свіч створювало неповторну благодатну атмосферу.

Саме ці частково збережені цехові світочі-велетні зі сте’панських церков дають нам можливість довідатися про давній процес їх виготовлення й використання.

Ченці в монастирях, народні умільці виготовляли свічки з високоякісного воску різних природних кольорів і відтінків, їх поверхню прикрашали різнобарвними нитками, стрічками, а до Стрітення, Воскресіння Господнього, Маковія – пасмами льону, конопель, листями рослин, особливо барвінку. Часто воскові свічки розмальовували природними фарбами (напр., буряковим соком) в однотонні кольори чи барвами веселки. Останні, як правило, виготовляли до свят, а над покійником завжди горіли свічки з темних відтінків воску або ж підфарбовані в колір суму.

Ґнотом служила, як правило, конопляна, пізніше лляна мотузка. Завдяки складу воску свічки тріскотіли та розкидали в усі боки дрібненькі, як пилини, бризки.

Опріч великої цехової, у кожному цеху були свічки і менших розмірів. Частина їх зберігалася в храмах, а частина – у майстра. Під час похорону котрогось із братчиків у жалобній процесії брали участь члени цеху, а при смерті визначних осіб містечка – всі цехи йшли за небіжчиком зі своїми свічками.

У день цехового празника відбувалася в парафіяльному храмі Обідня, під час якої братчики цеху з двохаршинними (1,5 м) свічами стояли двома рядами від дверей до іконостасу. По Літургії служився молебень або акафіст цеховому святому, а відтак під звуки дзвонів із запаленими свічками вірні тричі обходили навколо своєї святині.

Подібні цехові свічки були в храмах інших волинських міст: Луцька, Володимира, Берестя, Холма, Крем’янця, Острога, Збаража, Дубна, Почаєва… Одначе найбільш збережені й описані в історичних джерелах саме свічки Степаня. Рештки цехових свічок із його церков зберігаються нині у фондах Рівненського обласного краєзнавчого музею.

Мистецтво виготовлення (сукання) воскових свічок пройшло довгий шлях удосконалення. На початку їх виготовляли вручну, відомим і дотепер способом. М’який віск розкачували по рівній поверхні, надаючи йому округленої форми, закладали в їх видовжену сере­дину ґніт із ниток, мотузок, волокнистих рослин, відповідно прикрашали поверхню свічки залежно від її призначення.

Попит змушував удосконалювати засоби виробництва, зокрема від ручного одиничного сукання до партій. Нещодавно виявлені й досліджені нами прилади у селах Страклів біля Дубна, Воротнів поблизу Луцька дають підставу стверджувати, що вони в XVI–XVIII ст. застосовувалися для одночасного відливання з розплавленого воску по кілька десятків свічок. І не лише при монастирях, кафедральних храмах, як це було в княжу добу, а й при парафіяльних святинях. Знайденим приладдям при храмі Різдва Пресвятої Богородиці в с. Страклів одночасно можна було відливати 25 свічок заввишки до 58 см, завтовшки від 2 до 3 см. Можна було відливати і товщі свічки, але вже за кількістю менше. Свічі-велетні зі Степаня виготовлялися нарощуванням на спеціальному, спочатку дерев’яному, а пізніше металевому циліндричному пристрої.

У фондах Рівненського обласного краєзнавчого музею є й ряд воскових свічок набагато менших із церкви с. Листвин на Дубенщині. Одна була відлита в особливій циліндричній формі й нагадує кручені шишки для весільного короваю. Її поперечник – 6,2 см, висота – 12,5 см. Тут також зберігається так звана шарова свічка заввишки 77 см, завтовшки 3,5 см. Свічкар сукав її вручну в кілька шарів. Кожний шар, нарощений (накачаний) на попередній, відрізняється кольором: бачимо в перерізі темно-зелений, білий, жовтий, коричневий шари. Ґнотом є звичайна конопляна мотузка, до речі, дуже погано засукана, тож така свічка мала служити в храмах недовго.

Збережені по церквах, монастирях, музеях, у приватних осіб давні воскові свічки мусимо не лише старанно оберігати і вивчати. Виготовлені безіменними свічкарями, вони призначалися для храмів як офірність Богові, як вираження полум’яної любові до Всевишнього, Пречистої Богородиці, до святих угодників.

18 лютого 2013 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо