→Газета
→
СТОЯННЯ ЗОЇ
(історія з життя)
Підготував священик Андрій РОТЧЕНКОВ, директор Центру християнського виховання дітей і молоді в Луцьку
Навіть радянська преса не змогла обійти мовчанням цей неймовірний випадок, так багато розмов точилося навколо нього. Хоча з тих пір минуло сорок літ, наука дотепер не дала пояснення, що ж усе-таки відбулося 1956 року у місті Куйбишев (нині Самара). А було все так: у ніч на 31 грудня молода дівчина Зоя запросила до себе на новорічну вечірку сімох приятелів. Поки гості сходилися, мати пішла до церкви: їй не дуже подобалось, що дочка влаштовує гучну забаву в час Різдвяного посту.
Гості зібралися, а наречений Зої Микола чомусь іще не прийшов. Його не стали чекати, почалися танці. По кімнаті закружляли три пари, а Зоя залишилась одна. Ображена, не замислюючись над тим, що діє, зняла вона зі стіни образ святого Миколая і сказала: «Візьму цього Миколая і піду з ним танцювати». При цьому вона не зважала на подруг, котрі просили не робити такого блюзнірства. «Якщо Бог є, Він мене покарає», – відповіла Зоя.
І ось пара за парою танцюристи пройшли два кола, як раптом у кімнаті здійнявся великий гамір, вихор, блиснуло сліпуче світло. Забава перетворилася в жах. Усі в страху вибігли з кімнати. Одна тільки Зоя залишилася стояти з іконою святителя, притиснувши її до грудей, закам’яніла, холодна, мов мармур. Жодні зусилля викликаних лікарів не могли привести її до тями. Голки при вколювані гнулись і ламались. Хотіли взяти її до лікарні на обстеження, та не змогли зрушити з місця: ноги дівчини наче прикипіли до підлоги. Але серце билося – Зоя жила. З того часу вона не могла ні пити, ні їсти.
Коли повернулася мати і побачила, що трапилось, то знепритомніла. Її відвезли до лікарні, звідкіля повернулася через кілька днів. Віра в Боже милосердя, гарячі молитви про помилування дочки відновили її сили. Мати прийшла до себе і слізно молила прощення й допомоги.
Упродовж кількох днів хата була переповнена різними людьми: віруючими і просто цікавими, медиками, священнослужителями. Та невдовзі розпорядженням влади приміщення закрили для відвідувачів. У ньому позмінно чергували два міліціонери. Деякі з чергових, зовсім ще молоді посивіли від жаху, коли опівночі Зоя страшно кричала. Ночами біля неї молилася мати. «Мамо! Молися! – кричала нещасна. – Молися! У гріхах гинемо! Молися!»
Тим часом відомі світила медицини констатували, що хоча ззовні дівчина закам’яніла, серце в неї билося. На прохання матері до хати прийшли священики, аби взяти з рук дівчини образ святого Миколая. На свято Різдва Христового приїхав ієромонах Серафим, який відправив водосвятний молебень і освятив кімнату. Щойно після цього вдалося взяти образ з рук дівчини. Віддавши йому належну шану, поставили його на старе місце. «А тепер треба чекати знамення на Великдень, – сказав ієромонах. – Якщо його не буде, близький кінець світу».
Перед святом Благовіщення до хати підійшов благовидний дідусь і попросив пропустити його до Зої. Та чергові міліціонери відмовили йому. Прийшов він і наступного дня, але знову чергові його не пустили. А третього дня, на саме Благовіщення, чергові його пропустили. Вартові чули, як дідусь ласкаво звернувся до Зої з порогу: «Ну що, втомилася стояти». Пройшло трохи часу і чергові захотіли випустити старенького, та він зник. Відтак усі переконані, що то був сам святитель Миколай.
Отак простояла Зоя 4 місяці до самого Великодня, який того року був 6 травня. У ніч перед Пасхою дівчина почала особливо голосно вигукувати: «Моліться!» Жах охопив нічних вартових і вони запитали її: «Чому ти так страшно кричиш?» Вона відповіла: «Страшно, земля горить! Моліться! У весь світ в гріхах гине! Моліться!»
З тієї миті вона раптом ожила, м’язи зм’якли, шкіра порожевіла. Її поклали в постіль, та вона продовжувала просити всіх молитися за світ, що гине в гріхах, за землю, яка горить у беззаконнях.
«Як ти жила? – запитували її. – Хто тебе годував?» «Голуби мене годували», – була відповідь.
На третій день Великодніх свят Зоя померла. 128 днів спокутувала вона свій гріх. Та Господь за посередництвом милостивого Миколая-Чудотворця простив їй.
Ця подія настільки вразила мешканців міста і його околиць, що багато людей навернулося до віри. Спішили в храми з каяттям. Нехрещені хрестилися. Ті, хто не носили хреста, почали його носити. Навернення було настільки масовим, що в церквах забракло хрестиків. Зі страхом і слізьми вимолював народ прощення гріхів.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи