Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ДОРОГА НАЗАД
(Христос чи Дажбог?)

Дві тисячі років тому жахливий моральний провал потряс майже все людство. В часи зовнішньої могутності Римської імперії її громадяни впали до найнижчого рівня моралі. Ніхто не думав про милосердя, про моральну чистоту, тим більше про покаяння. «Хліба і видовищ!» – єдине, чого прагнув натовп, який називали людським суспільством. Звісно, були правові норми, що регулювали стосунки між громадянами, але вони захищали переважно майнові права заможних громадян, а рабів вважали живими засобами виробництва. І не було законів, що захищають справжню правду і справедливість. Аппієва дорога була всіяна хрестами, на яких стогнали раби, що помирали. Язичницькі боги мали ті самі вади, що й люди: вони вбивали один одного, брехали, заздрили, пиячили, займались розпустою. Що могли дати людям такі боги? Філософ Сенека звернув свій погляд і голос до неба: «Моліть небеса, можливо, з неба зійде хтось і навчить вас таємниць життя».

У яслах віфлеємського хліва закричало новонароджене Немовля-Месія. Люди почують ще раз цей крик, вже на Голгофі, – «Здійснилось!». Що здійснилось? Здійснилась велика спокута гріхів людських святою кров’ю Боголюдини. А три роки до того тривало служіння людям, відкривались великі істини і подавався приклад праведного життя. Проте скептики питають: а що змінилося з тих часів, чи стало кращим людство? Так само проливається кров, так само творяться підлість і насилля, так само стогнуть пригнічені й розкошують гнобителі. Ми відповідаємо: змінилось багато чого, бо чітко вказано шлях спасіння і дорога до Царства Небесного, якою будуть іти мільйони добрих, милосердних, самовідданих послідовників Христа. Тому слід ставити питання не про те, що дало світу Християнство, а інакше: що було б з людьми, якби у світ не прийшов Спаситель? Що було б, якби ми не навчились каятись, прощати і любити?!

Було багато релігійних вождів і мислителів, котрі іноді говорили розумні речі. Був уважний до всього живого, зосереджений на собі, проте байдужий до людських страждань Будда, вдумливий представник практичної моралі китайський вельможа Конфуцій, немилосердний у своїх моральних вимогах Магомет; була безкінечна кількість язичницьких богів. Проте хто з них простягнув свої руки на хресті, хто пролив свою кров за гріхи людей? А язичницькі боги часто вимагали жертовної людської крові для себе. Словом, Христос пролив Свою кров за людей, а вони – чужу. Впродовж двох тисячоліть було багато гонінь на християн. Триста років вони зазнавали утисків від язичників – їх розпинали, били, палили, розривали дикі звірі на аренах. А переслідування з боку більшовицької влади після революції 1917 року за масштабами перевершили всі попередні. Церква Христова тонула в крові мучеників і сповідників. Тисячі й тисячі священиків і мирян були розстріляні й загинули в концтаборах.

Відразу ж після революції літературний оракул Дем’ян Бєдний (він же Єфим Придворов) опублікував у «Правде» свій брудний пасквіль на Христа. Але все ж таки знайшлась людина, яка не побоялась публічно підняти голос на захист Спасителя у вірші «Христос і кабан»:

Ты, Демьян, пережил один арест.

И ты сказал: ах, крест мне дали лютый!

А что, когда тебе Голгофский дали крест

и чашу с горькою цикутой?!

…............................................

Ты сгустки крови у креста

Копнул ноздрей, как толстый боров,

Ты только хрюкнул на Христа,

Ефим Лакеевич Придворов!

З того часу багато хто хрокає на Христа. Починаючи від Леніна, Сталіна, Гітлера і закінчуючи сучасними представниками РУНвіри. Ну що ж, почнемо, як кажуть, з азів. Що ж таке РУНвіра?

РУНвіра – «рідна українська національна віра». Це старе язичництво, реформоване під нову політичну ситуацію. Офіційна мета цього руху – створити національну релігію на основі первинних вірувань; її таємна мета – завдати удар по Християнству в Україні.

Останнім часом з’явилось чимало новоявлених пророків язичницької віри. Один з них пан Лев Силенко зі США, інший – Володимир Бульба з Канади; обидва хочуть порятувати Україну. Від кого або від чого? Від більшовицького атеїзму, фашизму чи московської експансії? Ні! Виявляється, від Християнства. Християнство, за словами Силенка, принесло у світ лише зло – воно зробило людей рабами (він, очевидно, думає, що до Християнства рабства не було), і там, де люди прийняли цю релігію, вони страждають. Ми, звісно, знаємо, як «страждають» народи Європи і як «розкошують» племена Африки. Проте йдемо далі. Для Силенка Христос – не Син Божий, а всього лишень «жидівський рабин», нащадок царя Давида. Ми ще вернемось до ­цієї теми трохи пізніше, а зараз нам слід вирішити головне питання будь-якої релігії – хто є Бог? Чи, говорячи філософською мовою, спробуємо з’ясувати, що вони вкладають в поняття Бога.

За всю історію язичницькі вірування зазнали низку суттєвих змін: від примітивного фетишизму – поклоніння предметам, ідолопоклоніння – тим же предметам, тільки штучного походження, сабеїзму – поклоніння небесним світилам, зоолатрії – обожнення тварин, антропоморфізму – поклоніння людині – до обожнених сил природи. Для Лева Силенка саме мати-природа є богом. За його переконанням, «українці християни лише за назвою, за складом же своєї психіки вони були і завжди будуть рідновірами, дітьми природи».

Шкода, що він не був у Луцьку у Великодню ніч і не бачив море вогнів, не чув усенародне «Христос воскрес!». Можливо, тоді б осягнув душу українського народу. Як бачимо, його вчення – це крайній язичницький пантеїзм, який розчиняє бога в природі: бог повсюди і ніде. Бог – це якась космічна енергія, але не особистість, що володіє свідомістю, свободою та волею. Ось чому язичники кланяються природним стихіям, ось що їх зв’язує з матеріалізмом – віра в природу, в матерію.

А як думаємо ми? Ми кажемо: природа позбавлена самосвідомості, вона підкоряється законам необхідності, які панують у матеріальному світі. Вона не може визначати мету, вона не може дати ні свободи, ні любові, ні справедливості, ні милосердя, оскільки вона не особистість, а всього лишень матерія. Все це може дати лише вища свідома духовна сила – Бог.

Закінчення. Початок у № 3 за 2013 р.

----------------------------------------------------

Як же ми розуміємо Бога? Бог не лише в світі, але й над світом; Він – Творець світу, Він – особистість. Він одухотворяє природу, проте не залежить від неї. Він не пов’язаний з природою доконечно, оскільки Бог не складова частина природи, а Творець її. Він був до світу і буде після нього. З Його волі виник матеріальний світ – із Його волі може бути знищений. Бог сам вільний і нам дав волю вибирати між добром і злом, і тому буде судити нас за ділами нашими.

На цьому можна було б поставити крапку. Але ось розгортаємо газету «Гомін Волині», редаговану гарячим прихильником РУНвіри паном Засєкіним, і знаходимо там нові одкровення заокеанського пророка і ще одного «рятівника» України від Християнства Володимира Бульби. Не знаю, які він має пізнання у царині філософії взагалі, але християнського вчення не знає зовсім, проте уподібнившись до Дем’яна Бєдного, теж хрокає. Виявляється, з його слів, Християнство і комунізм – одне й те саме. І це стверджується після масових, жорстоких гонінь на Церкву Христову в період більшовицького режиму. У чому ж бачить пан Бульба подібність комуністичної ідеології і християнського вчення? Ось його «докази»: і Християнство, і комунізм однаково проповідують інтернаціоналізм, що розладнує самобутність і державність нації. Звісно, кінцева мета християнського життя – небесна Батьківщина, Царство Небесне, але хіба це не є кінцевою метою й кожної людини? Проте християни люблять і свою земну Батьківщину, віддають за неї своє життя. Можливо, він не знає, що запорожці йшли у бій під покровом Пресвятої Богородиці, і так само робили воїни УПА? Всім відомо, що комуністи привласнили собі низку християнських гасел: братерство, рівність, справедливість. Проте вони відмовились від найголовнішого в ученні Спасителя – вони відмовились від свободи, любові, милосердя, і тому ці два рухи, як справедливо зауважив Н. Бердяєв, опинились «на різних полюсах»: з одного боку – християнська свобода і любов, з іншого – комуністичне насилля і силування. Ця тема вимагає особливого філософського дослідження, проте коли ми говоримо про свободу, то маємо на увазі не свободу робити зло, а свободу вибирати між добром і злом.

Пан Бульба дописався до того, що заперечує історичність чудотворця Миколая, великомучениці Варвари та інших християнських святих. Каже: їх не було! Св. Миколай брав участь у роботі І Вселенського собору – це історичний факт. То, можливо, не було Антонія і Феодосія Києво-Печерських? А хто ж був? Були тільки Дажбог, Перун і волхви, що скакали через багаття?

Наступне звинувачення, яке висувають РУНвірівці, – інквізиція. Вони, звісно, забули, що мучили християн триста років. Відповідаємо: інквізиція була організована антихристиянськими елементами з метою підірвати Католицьку Церкву зсередини, і робилось це не один раз. Хто не знає, що на вогнищах інквізиції загинула велика кількість священиків та єпископів, які захищали чистоту християнського вчення. Більшовицька влада намагалась зробити теж саме, наповнивши Православну Церкву своїми агентами, проте це окрема тема для розмови.

І останнє звинувачення: Християнство і марксизм вийшли з одного єврейського середовища. І знову чується давнє хрокання: «Христос – жидівський рабин!». Щось дуже знайоме чується у цьому твердженні. О, так! Ця фраза належить Адольфу Гітлеру – теж великому шанувальникові матері-природи та язичницького бога О’дина. На одному з мітингів він кричав: «Совість – це жидівський винахід! Я звільняю вас від мук совісті!». Біснуватий фюрер прагнув створити національну релігію. Ми знаємо, які держави збудували Гітлер і Сталін. А які державу хочуть збудувати Силенко і Бульба?

Деякі ура-патріоти і язичники кричали, що в усьому винні «жидо-масони». Так? Виявляється, що це вони – «жиди пархаті» – навчили нас красти і пити, доносити на свого сусіда, нищити свої святині; це вони навчили нас безсоромно нищити свою святу землю, вирубувати ліси, засмічувати береги річок і морів. Це вони навчили нас продаватись на виборах за гречку і пляшку горілки; це вони навчили наших мажорів давити на дорогах дітей, а суддів виправдовувати бандитів і саджати до тюрем невинних; це вони навчили нас наживатись на чужому горі: фармацевтів – на підроблених ліках, нотаріусів – позбавляючи даху над головою хворих, престарілих і сиріт. Урешті-решт, згадайте голод тридцятих: а що, лише один єврей Каганович виконував наказ Сталіна? А наші Івани, Миколи, Антони, Дем’яни, які виривали з рук голодних діточок останні колоски, хіба не коїли злочин? Вистачить, душа більше не може терпіти! Євреїв не більше 1–2 % населення, проте вони зуміли осквернити душу славного народу? Як їм це вдалося?

Тут у РУНвірівців є своя «геніальна» теорія. Якщо цю теорію перекласти простою, доступною мовою, то вона виглядає так: якось зібрались «жиди» в синагозі та наївшись цибулі (вона, як відомо, покращує роботу головного мозку), придумали для нас, гоїв, нову релігію – релігію смирення, покаяння, милосердя і любові, щоб паралізувати волю й опірність інших народів. Вони підшукали відповідну людину, а потім розіп’яли її, щоб надати новій вірі жертовної святості. А дванадцять учнів розігнали по усіх країнах, щоб ті розповсюджували це вчення серед гоїв і робили тих покірними рабами. І дійсно, триста років християни покірно і смиренно йшли на смертні муки: їх били, розпинали, палили, їхніми тілами заповнювали ями, – а вони перемогли світ. О диво: галілейський тесля разом з купкою неписьменних рибалок заснував таку релігію, яка підкорила мільйони сердець і створила гігантську світову культуру, що охопила всі царини духовного життя людства: філософію, етику, живопис, архітектуру, музику… Ті люди, які сприймали християнські ідеї, ставали геніальними і продуктивними. Більше того, етичні цінності Християнства збуджували прагнення до соціальної справедливості. Християнське гасло: «Братерство, рівність, свобода, справедливість» намагались привласнити собі усі вожді визвольних рухів. І це зробив галілейський тесля з купкою неписьменних рибалок? Невже люди могли придумати таку релігію? А що кажуть про це не Гітлер, Сталін і РУНвірівці, а представники справжньої культури?

Йоганн-Вольфганг Гете: «Яким би великим не був майбутній прогрес духовної культури і зростання людського духу, останній ніколи не перевершить висот і морального благородства Християнства, яким променить Євангеліє».

Федір Достоєвський, говорячи про ворогів Христової віри, пише: «...до сьогодні ані мудрість їхня, ні запал серця їхній не в силах були створити іншого, вищого образу людини і гідності її, як образ, створений у давні часи Христом».

Розгорніть Євангеліє й уважно прочитайте лише одну молитву «Отче наш», залишену нам Спасителем, і ви зрозумієте, що таке не могла вигадати людина. У цих кількох реченнях таїться увесь зміст людського життя – його основа, боротьба і мета.

Дуже дивує стаття у тій же газеті під назвою «Церковники прикривають злочин». Автор обурюється: як так, у селі Верб’яїв християни відмічають храмове свято 12 липня – у день, коли в 1943 році німецькими окупантами були знищені (спалені живцем) десятки односельчан! Якби автор пан Василь Кушнір був людиною віруючою, він би знав, що Служба Божа, зокрема на празник, – не шляґер і не дикі крики біля вогнища, а молитва, яка є такою необхідною як для живих, так і для мертвих, та жодним чином не може їх образити, оскільки відкриває двері в Царство Небесне. А голосні тризни на могилах пращурів зі щедрою випивкою – це якраз язичницька традиція.

Знову і знову читаю перші рядки вірша:

Я часто думаю, за что Его казнили.

За что Он жертвовал Своею головой...

За що Його стратили – вже давно знає увесь світ, не знають тільки РУНвірівці. Цього не хочуть чути і бачити вороги Християнства (атеїсти, демоністи, РУНвірівці). Лишилось тільки ще раз повторити слова чесної людини і поета:

Ты сгустки крови у креста

Копнул ноздрей, как толстый боров,

Ты только хрюкнул на Христа...

Господи, зупини безумство! Амінь.