Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Дорого, дуже дорого

Перлинні образи... Технік їх створення на сьогодні чимало. Проте та, в котрій працює лучанка Еліна Нікита, сьогодні лише відроджується. Це візантійська традиція, яка поширилася по Київській Русі й проіснувала до ХVІ століття.

Зібрати колекцію власноруч створених ікон Еліна не може. Їх одразу купують або вона виготовляє їх на замовлення. Усі вони – виключно ручної роботи, а тому і неповторні, каже авторка, і кожна робота чимось різниться.

Уперше ікони в такому стилі Еліна побачила в Шамординському жіночому монастирі. Тоді й з’явилося бажання спробувати самій. Через півроку стала брати в Москві приватні уроки, а ще через три місяці чоловік поніс перший образ на освячення. У храмі той лик запримітив якийсь наречений і купив його. Тепер є близько 40 образів авторства сестри Еліни. Більшість богородичні. Образ святого князя Володимира прикрашають індійський гранат, а в короні чітко вирізняється справжній червоний корал. Жінка припускає, що цією технікою в нас більше не володіє ніхто. Принаймні, коли два роки тому вона повернулася до Луцька, таких майстрів в Україні не було.

– Ескіз накладаю на білу тканину, зокрема, на льон, і через копірку переводжу основні лінії, саме ті, по яких викладатиму ниткою перлини, – розкриває «секрети» умілиця. – І вже перебитий малюнок пришиваю на тканину, на основу. Тоді більшими перлинами викладаю основні лінії, тобто своєрідні контури. А після того як перлинний ескіз готовий, можна включити фантазію, як оздобити образ навколо.

Вишивати не можна в якійсь суєті. Потрібно, щоб ніхто не заважав. Ця техніка вимагає окладів (металевих покриттів), у яких небагато прорізів, щоб через важке каміння не розтягувалась тканина. Якби ікона була велика, наприклад, у храмі написана, то вже її можна прикрасити великими перлинами, вишити окремо тканини, деталі й наклеїти на готовий образ.

Усі коштовні зерна і кристали Еліна добирає так, аби вони гармоніювали між собою. Тоненькою голкою нанизує перлинку і вправно закріплює в потрібному місці. Усе, здається, так швидко, а коли доходить до німба Ісуса, то, каже, треба щонайменше три-чотири години.

Художник-реставратор Музею волинської ікони Лариса Обухович пояснює, що перлина приходить до нас сферичною, відточеною, і ця її куляста блискуча форма не просто заворожує красою, а й передає символ творення світу, нагадує краплину роси, яка вбирає і віддзеркалює Всесвіт, нагадує іконну сферу Вседержителя, яку Він тримає в руці.

Хто стає власником її витворів, майстриня здебільшого не знає. Але коли жила в Москві, один образ виставила на продаж у дорогому салоні подарунків. Та чекати покупця тоді довелося довго. А в Еліни на той час закінчилися гроші.

– Чоловік – у Луцьку, бо в його мами стався інсульт, а нам немає чим не те що за квартиру заплатити, а й їсти купити. Повний розпач. Я не знала, що робити: чи збирати речі, повертатися в Луцьк, чи там залишатися і жити в борг. Помолилася і сказала: «Дай мені, Боже, знак, що робити». А наступного дня зателефонували з магазину і сказали, що купили іконочку. І замовили ще одну – архістратига Михаїла. Для Михайла Горбачова. Я це сприйняла як знак, як чудо, що повинна залишитися. Правда, строк дали короткий – усього шість днів, хоча на це треба щонайменше три тижні.

Як встигнути, коли на руках піврічна дитина, Еліна не знала.

– Але ми з іконописцем помолилися – і в нас усе вийшло. Ми встигли тільки тому, що працювали разом: я викладала перлинами й камінням, він писав. У нас усе збіглося. Але то дуже ризиковано, бо тканина може зміститися, перетягнутися в якийсь бік під вагою каміння.

Це замовлення майстриня називає дивом, адже Бог допоміг тоді вижити.

Проте іконотворення давалося Еліні не так просто. Її сім’я пройшла через багато випроб, іноді, як кажуть, ходили по лезу. Жінці нічого не залишалося, тільки молитися, особливо тоді, коли діагноз «рак» поставили її сину. І на допомогу прийшов Ісус.

– Ми замовили сорокауст за здоров’я і купили дитині такий пояс, на якому були вибиті слова молитви «Живий у помочі». Він 40 днів його не знімав. У подарунок я вишивала образ «Господь-Вседержитель». Через 42 дні дитина стала здорова. Це нам підтвердили лікарі.

Випробування, коли Еліна почала вишивати ікони, почалися і в свекрухи, і в брата. Тоді замовили річні молебні за всю сім’ю, так роблять уже сім літ. І ці молитви родина відчуває постійно.

– Коли в нас усе вирішувалося, як ми могли віддячити? Тільки подарувати ікони в храм і монастир. А Господь рятує від дуже важких проблем. І, слава Богу, в нас усе добре. Ми щасливі люди. У нас гарна сім’я.

Кожен образ вбирає силу молитви, каже настоятель Свято-Благовіщенського храму Луцька священик Микола Савчук:

– Бог благословляє таке мистецтво, тому воно в нас відроджується. Бог благословляє шанування ікон. Бог благословляє тих людей, які цим займаються. Таких людей Господь підносить над цим світом, де панують насилля, гроші.

Проте не важливо, з коштовних матеріалів створено ікону чи з дешевих. Важлива щирість наміру іконописця, вишивальниці, щирість молитов, щирість віри у Творця і любові до ближнього. Саме це є найбільшою коштовністю й Еліни Нікити.