Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Побожність – основа моральності

Останні 20 років наше суспільство переживає у всіх сферах перехідний період. В економіці – це перехід до ринкових відносин на приватних засадах, у політиці – до демократизації на основі багатопартійної системи, в ідеології – до різноманітності думок, ідей, релігій, конфесій, течій, напрямків. І виходить так, що в економічній та політичній сферах ми бачимо кінцеву мету; що ж до ідеологічної, то тут наше суспільство ще остаточно не визначилося.

У попередній, радянський період розвитку нашої країни панівною ідеологією був марксизм-ленінізм, який передбачав виключно атеїстичне й антирелігійне виховання молоді. За тих умов виростали цілі покоління безбожних людей, позбавлених реальних зв’язків із духовним світом. У суспільстві процвітали такі явища, як злодійство («несуни»), хабарництво, кумівство, протекціонізм, бандитизм, пияцтво, проституція, наркоманія тощо. Проте в теперішніх умовах ці явища не тільки не зникли, але «розквітли» ще в більших масштабах, заполонили всі сфери й щаблі суспільно-політичного життя. Висновок напрошується один: люди, попри свободу совісті, залишилися в більшості безбожними. Основним регулятором їх моральної поведінки є тільки власне сумління, голос якого можна легко заглушити «доводами розуму», принципами доцільності, вигідності чи просто алкоголем або наркотиками тощо.

Внутрішній світ побожної людини багатший, оскільки, крім відповідальності перед власною совістю, іншими людьми та суспільством у цілому, вона найперше відчуває відповідальність перед Богом. На її тверде переконання, від Творця всього сущого не може сховатися найдрібніше бажання, думка чи порух сердечний, не кажучи вже про скоєний учинок. Це спонукає побожну людину до постійного вправляння в моральності, прагненні жити по-справжньому моральним життям. Таке відношення, звичайно, не убезпечує її від проступків, але скільки б разів така людина не падала, однаково буде повертатися до Бога, на шлях праведності. Адже протягом усього життя вона намагається вірою і добрими ділами підтримувати з Ним зв’язок, який відновлює стан внутрішньої рівноваги, вселяє в її серце мир і любов. Таку особливість побожних людей використовували радянські табірні начальники. На матеріально відповідальні посади вони часто ставили священиків, знаючи, що ті не будуть красти.

У побожності як фундаменті моральності можна відзначити різні ступені наближення до Бога. Є побожність формальна, поверхова. Людина, яка все своє життя не молилася, не вірила в Бога, стає «релігійною» заради моди, кар’єри тощо. Побожність такої людини не міняє докорінно її внутрішній світ і ставлення до моралі. Протилежною до такої є побожність фанатична, коли, скажімо, конфесійна належність стає вирішальним фактором чи регулятором моральної поведінки. Така людина може ламати хрести іншої конфесії, відбирати в іншославних храми, церковне майно, зневажати чужі релігійні переконання тощо.

Доречно згадати про свого роду класифікацію побожності людей, наведену Ісусом Христом у притчі про сіяча (Мф. 13, 3–8, 18–23; Мк. 4, 3–8, 14–20; Лк. 8, 5–15). У ній Він ділить їх на чотири категорії. Одні, слухаючи слово Боже, не розуміють і не приймають Його. Тому диявол легко краде це слово з їхніх сердець. Інші з радістю сприймають слово, але є непостійними, і коли починаються гоніння – зрікаються своєї віри. Треті, прийнявши слово, глушать його тимчасовими матеріальними турботами та спокусами багатства. І, нарешті, четверта категорія людей: прийнявши слово Боже, залишаються вірними йому все життя, приносячи гідний і багатий плід своїми добрими та моральними справами. Як бачимо, далеко не всі можуть вважатися насправді побожними та, відповідно, по-справжньому моральними й духовними людьми.

З іншої сторони, притча про сіяча дозволяє встановити зв’язок між побожністю та праведністю. Всіх людей, наведених у ній (крім першої категорії), можна назвати по-своєму побожними. Та тільки останніх, які зберігають свою побожність і лишаються вірними Богові за будь-яких обставин (як біблійний Авраам), приносячи при цьому реальні плоди від слухання Слова Божого, можна назвати і праведними людьми. Отже, праведність з тієї точки зору – це побожність, що виявляється в реальних справах за будь-яких умов. Якщо потенціальна побожність – це тільки шлях у напрямку праведності, то остання – це кінцева мета і підсумок цього шляху. Якщо побожність стосується більшою мірою нашої віри, то праведність – нашої любові.

Крім відповідальності, Християнство прищеплює любов до Бога-Отця, Який заради нашого спасіння віддав Свого Сина у жертву викупу та примирення. Тому справжній християнин у кожній людині бачить свого брата, за якого Ісус Христос пролив кров, щоб спасти од вічної смерті. А основні чесноти Християнства – віра, надія, любов, милосердя, миролюбність, смиренність, відповідальність тощо.

З вищенаведеного можна зробити висновок, що головними ліками від аморальності та бездуховності є виховання побожності на засадах християнської релігії у членах нашого суспільства. Особливо це стосується молоді. Доки така програма не стане загальнодержавною, про суттєве та реальне зміцнення моральності не може бути й мови. Принаймні число справді побожних людей повинно складати не менше 50 % населення України. Тільки за таких умов вони, на нашу думку, зможуть суттєвим чином впливати на суспільну ідеологію та свідомість, а отже, і на моральність, котрі між собою тісно пов’язані.

Крім того, ми вважаємо, що необхідно розробити для навчальних закладів та запровадити в них курс сотеріології, чи науки про спасіння, пристосованої до вікових особливостей. Вона сприяла б досягненню кожним вихованцем рівня спасенної людини. Адже більш гуманної та відповідальної перед Богом, суспільством, молоддю та їхніми батьками мети навчально-виховного процесу немає та, на наше глибоке переконання, бути не може.