Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

«І МОЛИТВА ВІРИ СПАСЕ ХВОРОГО...»
Коли хворіє тіло – необхідно найперше подбати про ліки для душі

Запитання

Що робити, якщо лікарі діагностували важку, можливо невиліковну хворобу? Готуватися до смерті?

Відповідає ієромонах Марк (Левків)

Зі Святого Письма відомо, що джерелом хвороб часто є нечисті духи, а біснуватий і недужий – терміни, котрі або зустрічаються поруч, або й замінюють один одного. Ми не можемо однозначно говорити, що одержимість і недуга тілесна – одне і те ж саме, хоча сутність, дія та мета їх подібні. Одержимий – це той, душа котрого вражена або опанована чужою, ворожою силою. Подібно у недужого вражене тіло. Хвороба поступово руйнує людське тіло, поневолює його собі, обмежує діяльність людини, подібно й нечисті духи роблять із людською душею, вкидаючи її у рабство пристрастей, сковують її волю. Мета збудників хвороби – вбити тіло, ціль винуватців одержимості – занапастити і  душу, і тіло в геєні вогненній.

Тому найперше завдання людини – берегти свою душу від хвороб, тобто гріхів та смерті. Щодо тіла, то його немочі та і сама смерть не можуть позбавити нас вічного життя. Але не думайте, що непотрібно лікуватись, що Церква забороняє звертатись по допомогу до лікарів. Христос, щоб хоч трішки зменшити страждання людей, звершуючи Своє земне служіння, багатьох зціляв і, навіть, воскрешав. Заповідає це робити і учням Своїм. «Хворих виліковуйте, прокажених очищайте, мертвих воскрешайте, бісів виганяйте» – говориться у Євангелії від Матфея. Тому коли християнин, використовуючи досягнення науки, надає медичну допомогу своєму ближньому, то він теж виконує цю заповідь Христа. Коли ж, щоб досягнути бажаного результату, застосовує практики, ворожі Богові, то, звичайно, потрібно від такого лікування відмовитись. На жаль, деякі православні так прагнуть тілесного здоров’я, що готові і душу свою віддати за нього. Звертаються до ворожбитів, знахарів, екстрасенсів тощо, щоб будь-якою ціною досягнути тимчасового, готові й Бога не знати, тільки щоб позбутися якоїсь болячки. А повинні навіть у смертельний час пам’ятати засторогу Господа, висловлену в Євангелії від Матфея: «Не бійтеся тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть; бійтеся скоріше того, хто може і душу, й тіло погубити в геєні».

Із книги Йова дізнаємось, що в суперечці між Богом і дияволом щодо вірності людини Творцю хвороба тілесна – одне з випробувань любові до Господа. Таке ж випробування проходить і в нашому житті, коли ми чи то зустрічаємо хворих, чи самі переносимо якусь недугу. Власне, тоді можемо оцінити наші стосунки зі Всемогутнім. Справді, хвороба ніби покликана випробувати, наскільки ми християни. Вона може стати причиною гріхопадіння, відходу від Творця, а може бути і знаряддям для досягнення Царства Небесного. Усе залежатиме від нашого ставлення до неї. Чи дякуємо Богу в часі хвороб за Його благодіяння до нас, чи славимо Його Всемогутність, чи молимось до Нього? А, може, навпаки, нарікаємо, ображаємось чи дорікаємо Господу? Чи не втрачаємо надії на Його Милосердя, чи не впадаємо у відчай?

Господь, дозволяючи хворобі торкнутися нашого тіла, ніби спонукає задуматись про сенс нашого життя, його тимчасовість. Як говорить святитель Йоан Золотоустий, Бог хоче навчити нас не прив’язуватись до світу, не ставити його за ціль свого життя. «Для того Він призначив тут скорботи і труди, а все приємне та радісне зробив скороминучим» – пише святий. Ми ж, перебуваючи у немочах, прославляймо Господа, бо будь-які скорботи пройдуть, а любов Його перебуває повік.

На поставлене питання лаконічно відповідає апостол Яків у своєму соборному посланні: «Як хтось між вами хворіє, хай покличе церковних пресвітерів і хай помоляться над ним, помазавши його оливою в ім’я Господнє. І молитва віри спасе хворого, і Господь підійме його, а коли він учинив був гріхи, вони йому простяться». На підставі цих слів Церква встановила таїнство Оливоосвячення (Соборування) і закликає хворих побожно приймати його. Важливо не впадати у відчай, не опускати рук, а посилити молитви в храмі (молебні за здоров’я, акафісти тощо) та вдома; не сприймати хворобу як прокляття Боже, а як тимчасово допущене Ним випробування для нашої ж користі. Частіше очищати сумління у таїнстві Покаяння, з’єднуватися з Христом у Причасті і, безперечно, покладаючи надію на Бога, звернутися до лікарів тіла.

Волин. єпарх. відом.– 2006.– № 11 (24)