→Газета →
Християнський націоналізм
Іван ІЛЬЇН. Переклад з російської Віктора ГРЕБЕНЮКАДля багатьох слово «націоналізм» – страшне; інші ж навпаки – з честю йменують себе націоналістами. Це тому, що слово багатозначне: 1) ідеологія й політика, яка проповідує зверхність національних інтересів над загальнолюдськими, шанування однієї нації за рахунок пригнічення іншої, розпалює національну ворожнечу; 2) рух, спрямований на боротьбу за незалежність нації, народу проти іноземних гнобителів; 3) рух за збереження і розвиток національних традицій, культури, мови, літератури, мистецтва і т. ін.; патріотизм («Великий тлумачний словник сучасної української мови»). Зрозуміло, що ми всі проти націоналізму в першому значенні, але за – у другому й третьому.
Як поєднується націоналізм із Християнством? Як поєднується любов до земної Батьківщини – у нашому випадку до України – із любов’ю до Вітчизни небесної? Про це пише Іван Ільїн, відомий діяч білої еміграції, шанований нині в середовищі російських православних, у книзі «Аксіоми релігійного досвіду».
Національне почуття не тільки не протирічить Християнству, але отримує від нього свій вищий смисл і основу, оскільки воно створює єднання людей у дусі й любові та прикріплює серця до вищого на землі – до дарів Святого Духа, що даруються кожному народові й по-своєму втілюються кожним із них в історії та в культурній творчості. Ось чому християнська культура здійснюється на землі саме як національна культура і націоналізм підлягає не осудові, а радісному й творчому сприйняттю... І в кожного народу особлива, національно зароджена, національно виношена й національно вистраждана культура... І це добре. Це прекрасно. І ніколи не було осуджено в Писанні. Різні дерева, води й хмари. «Інша слава сонця, інша слава місяця, інша зірок; і зірка від зірки різниться у славі» (1 Кор. 15:41). Думка погасити це різноманіття хвалінь, скасувати це багатство саду Божого, звести все до мертвого одноманітного штампу, до «уніформи», до рівності піску, до байдужості після вже просяялого у світі розрізнення могла би зародитися тільки у хворій душі, від злостивої, заздрісної судоми ... така плоска і низькопробна, протикультурна і всеруйнівна ідея була би сущим проявом безбожжя. Почерпнути її з Християнства, з Євангелія, в Православії – було б зовсім неможливо...
І ось націоналізм є впевнене й жагуче почуття, правильне по суті й дорогоцінне з творчого погляду:
– що мій народ одержав дари Духа Святого;
– що він сприйняв їх своїм інстинктивним почуванням і творчо втілив їх по-своєму;
– що внаслідок цього сила його щедра і покликана надалі до великих, творчо-культурних звершень;
– що томý народові моєму належить культурна «самотужність» як запорука величчя і незалежність національно-державного буття.
І в цьому почутті, правильному й глибокому, християнин осудові не підлягає. Це почуття осягає всю його душу й запліднює його культуру.
Національне почуття є любов до історично-духовного образу й до творчого акту свого народу. Націоналізм є віра в богоблагодатну силу свого народу і тому – в його покликання. Націоналізм є воля до його творчого розквіту в дарах Святого Духа. Націоналізм споглядає свій народ перед лицем Божим, споглядає його душу, його таланти, його недоліки, його історичну проблематику, його небезпеки і його спокуси. Націоналізм є система вчинків, що випливають із цієї любові, з цієї віри, із цієї волі й цього споглядання.
Ось чому істинний націоналізм є не темна, антихристиянська пристрасть, а духовний огонь, що підносить людину до жертовного служіння, а народ до духовного розквіту. Християнський націоналізм є захват від споглядання свого народу в плані Божому, в дарах Його благодаті, в путях Його Царства. Це подяка Богу за ці дари; але це й скорбота за свій народ, якщо народ не на висоті цих дарів. У національному почутті – джерело духовної гідності, а через це – і своєї, особистої. В ньому джерело єднання, бо нема глибшого й міцнішого єднання, як у дусі й перед лицем Божим...
Націоналізм навчає і смирення – у спогляданні слабкостей і катастроф свого народу. Націоналізм відкриває людині очі й на національну своєрідність інших народів; він навчає не зневажати інші народи, а шанувати їхні духовні досягнення і їхнє національне почуття: бо й вони причетні до дарів Божих, і вони втілили їх по-своєму.
Так осмислений націоналізм навчає людину, що безнаціональність є духовна безґрунтовність і безплідність; що інтернаціоналізм є духовна хвороба і джерело спокус; і що над-націоналізм доступний тільки справжньому націоналістові. Бо створити дещо, прекрасне для всіх народів, може тільки той, хто утвердився у творчому акті свого народу...
Дарма говорити, нібито націоналіст «ненавидить і зневажає інші народи». Ненависть і зневага зовсім не становлять сутності націоналізму; вони можуть приєднатися до всього, якщо душа людини зла і заздрісна. Правда, є націоналісти, що віддаються цим почуттям. Але спотворити можна все і зловжити можна всім...
При правильному розумінні націоналізму релігійне почуття і національне почуття не відриваються одне від одного і не протистоять одне одному, а зливаються й утворюють певну життєву творчу єдність, із якої і в лоні якої виростає національна культура...
Християнський націоналізм вимірює життя свого народу і достоїнство свого народу релігійним мірилом: ідеєю Бога і Христа, Сина Божого. Саме цей вимір навчає християнського націоналіста безумовної відданості й безумовної вірності; і він же навчає його наднаціонального споглядання людської вселенної та всесвітнього братства людей. Істинна вселенськість не тільки не заперечує націоналізму, а й виростає з нього і зміцнює його, так що істинний націоналіст може вступити до вселенського братства як живий представник свого народу і його національного духу...
Такими є основи християнського націоналізму.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи