→Газета
→
Про похорон Лесі Українки
Сто років тому, 1 серпня 1913-го, відійшла у вічність Леся Українка. Наші читачі запитують, як же відбувся похорон видатної землячки. Адже ходять непевні чутки, нібито Леся заповіла, щоб її поховали без священика. Ще 1963 року, коли відзначали 50-ліття кончини, у діаспорній пресі раз по раз зачіпали цю тему, зокрема в канадській газеті «Гомін України». Цитували спогади вченого Д. Дорошенка: «За добу до похорону стало відомо, що згідно з бажанням небіжчиці проводи труни відбудуться без участи духовенства. І справді, поперед жалібної процесії несено тільки чорний хрест. Але за труною йшло троє священиків: о. Павло Погоріло, о. Марко Грушевський і ще хтось третій. Це дивувало перехожих і вони запитували, кого це так ховають...». Інша діячка, Н. Ґеркен-Русова, писала: «Пригадую, що справа тих похоронів викликала сильні дебати, власне на тему відсутности духовенства». Розмовам поклала край наймолодша сестра Лесі Українки Ізидора Косач-Борисова, яка жила тоді в Канаді, написавши до «Гомону України» цю замітку.
Перед кладовищем священик (Свято-Вознесенської цвинтарної церкви. – Тут і далі прим. ВЄВ) очолив жалібний похід і супроводив до могили, де відбув похоронну відправу. А від двірця (вокзалу) перед катафалком несли хрест. Перед кладовищем труну зняли з катафалка і понесли на руках, несли самі жінки вшістьох: першими Наталія Дорошенко (українська артистка, дружина історика Д. Дорошенка) з акторкою Пахаревською.
Перша панахида відбулася у Сурамі на другий день смерти Лесі Українки, відправив її сурамський православний священик-грузин. Похорон Лесі Українки виглядав скромно, бо людей було зовсім мало. З’ясовується ця мала кількість людей дуже просто. На той час Київ був великий культурний центр, де студентська молодь становила значну частину населення (у Києві було тоді аж вісім вищих шкіл). Але влітку зі студентів майже ніхто не зостався у Києві (заможні роз’їхалися на відпочинок, а бідніші їхали на провінцію на кондиції – репетиторство, щоб підробити за літо). Отож, похорон Лесі Українки припадав на вакаційний (канікулярний) час, тому високошкільна молодь була відсутня. Вінків було багато, бо поприсилали з багатьох місць установи і відсутні друзі з Києва. Труну з Лесею Українкою було залютовано (запаяно) ще в Сурамі, і потім її вже не відкривалось.
Ніяких розпоряджень на випадок смерти Леся Українка ніколи не робила.
Поліції було багато, це правда, тому що Леся Українка останні роки перебувала під «негласним» наглядом поліції, а раніше (1907) і під «гласним». І поліція наглядала за нею до самої могили, виконуючи наказ свого начальства.
Можна шкодувати, що через певні обставини гордість України – Лесю Українку – ховали недостатньо урочисто. Поховали Лесю Українку між могилами брата Михайла (1903) і батька (1908). Пізніше, 1930 р., там же, з другого боку, поруч батька, поховали і матір Лесі Українки.
Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).
Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).
25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.
Укази єпархіального архієрея в 2015 р. 02 листопада 2015 р.
Звернення Управління єпархії та Управління ДСНС у Волинській області 18 серпня 2015 р.
Резолюція міжнародної науково-практичної конференції на тему: «Християнська традиція Київської Русі»* 10 червня 2015 р.
Усі документи