Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

ХРЕСТИК ЗАВЖДИ З НАМИ
Православним християнам належить носити на собі хресне знамення. Для цього є багато причин

Запитання

Для чого ми носимо натільний хрестик, адже це знаряддя вбивства нашого Господа?

Відповідає священик Андрій Ротченков

Хрест для православних християн – не символ трагедії і вбивства нашого Господа, а символ Божої любові до нас, нагадування про жертовність Господа, про Його самовіддачу... Христос перед Своїми стражданнями казав Своїм учням: «Ніхто не забирає в Мене життя – Я його Сам віддаю». Розп’яття Христове – це дія вільної Божої любові, це дія вільного вибору Спасителя Христа, що віддав Себе на смерть, щоб ми могли жити вічним життям, жити з Богом.

Ми вшановуємо хрест тому, що за його посередництвом отримали можливість бути прощеними Богом, можливість спастися. У Посланні до галатів апостол Павло пише: «Я не бажаю хвалитися, хіба тільки хрестом Господа нашого Ісуса Христа...» Апостол не цурається хреста, а навпаки – хвалиться ним. А в Посланні до филип’ян пише: «Багато тих, про кого я часто говорив вам, а тепер навіть із сльозами кажу, поводяться як вороги хреста Христового».

Крім того, хрест є новозаповітним жертовником. У Старому Заповіті жертви приносились на жертовнику. Христос замінив жертву, а хрест – жертовник, бо на ньому була принесена найвеличніша жертва. А яким було ставлення до жертовника в Старому Заповіті? Чи ставились до нього як до місця вбивства невинних тварин, чи якось інакше? У книзі Вихід читаємо: «...Буде жертовник святинею великою: усе, що доторкається до жертовника, освятиться». Христос також казав, що «жертовник... освячує дар», – написано у Євангелії від Матфея. Отже, жертовник був не місцем убивства, а святинею. Є також старозаповітні пророцтва про хрест, у яких відчувається благоговійне ставлення до нього. У Притчах Соломона читаємо: «Благословенне дерево, через яке буває правда». А пророк Ісайя передає такі слова Господні: «...Я прославлю підніжжя ніг Моїх». Це добре розуміли перші християни, які на стінах римських катакомб зображали як новозавітний хрест, так і його старозавітні прообрази: Даниїла в рові з левами, Мойсея, який перемагав амаликитян, Йону в череві кита, які молилися з розпростертими хрестовидно руками.

Хрест є однією з багатьох речових святинь. Чи може матерія взагалі бути святою? У книзі Вихід Бог сказав: «...Влаштують вони мені святилище (скинію)». Але не лише скинія, але й всі її речі були святими. Храм Соломона був святинею і освячував золото, що знаходилось у ньому. Місце, де перебував Бог, було святим. Ковчег був такою святинею, що коли Оза, який не був священиком, доторкнувся до нього – Бог уразив його смертю. Є багато інших прикладів святинь. Чому ж у Новому Заповіті їх не повинно бути? Їх стало, навпаки, більше. Отже, матерія: визначені речі і місця можуть бути святими.

Чи можна вшановувати святині (цілувати, вклонятися, звершувати кадіння перед ними)? Що каже про це Святе Письмо? Давид у псалмах проголошує: «...Вклонюся храму святому Твоєму», «...вклоняйтесь підніжкові ніг Його...» Ісус Навин «...упав на обличчя своє на землю перед Господнім ковчегом...» У всіх цих випадках поклоніння здійснюється начебто й не Богу, а речі, святині. Але хіба Давид та Ісус Навин були ідолопоклонниками, вклоняючись храмові, Божому підніжжю, ковчегу? Хіба поклоніння святині неє поклонінням і Богу? Коли православний вклоняється храму, цілує ікону, носить хрест, вшановує інші речові святині – він цим возносить поклоніння і вшановує Самого Бога, як робили це святий пророк Давид та Ісус Навин.

Достатньо поспостерігати за ставленням юдеїв і язичників до ковчега, щоб зрозуміти, що святиня (хрест, ікона, святий посуд...) є зовсім не ідол. У Першій книзі Самуїла написано, що филистимляни злякались прибуття ковчега й сказали: «Бог прибув до табору!» Невже не знали, що не ковчегє Богом юдеїв?

Давид визнавав себе недостойним, щоб ковчег прибуву його житло, ніби Сам Бог повинен був прийти в його дім, – читаємо в Другій книзі Самуїла. На звинувачення Мелхоли в танцях перед ковчегом Давид відповів: «...Буду веселитися перед Господнім лицем», ніби ковчег був самим Богом.

Інші старозаповітні книги свідчать, що перед ковчегом, як перед Самим Богом, приносили жертви всепалення, кадили, запалювали лампади. У цих випадках люди ставилися до ковчега зі страхом і благоговінням, як до Самого Господа. Але невже святиня була ідолом? Вшановуючи її, люди цим вшановували Бога. Ідол – це зовсім інше. Хіба Православна Церква вчить, що святині, як Бог, спасають самі по собі, як амулети за язичницькими забобонами? Святині, в тому числі хрест, вшановують і ставляться до них побожно, так само, як у Старому Заповіті благоговіли перед храмом, ковчегом, мощами патріархів, пророків та іншими святинями та святими місцями.

Отже, оскільки хрест – символ Божої любові до нас, велика святиня й новозаповітний жертовник, то й перші християни глибоко шанували його, зображали в своїх житлах і місцях молитовних зібрань. Апостол Павло показує нам приклад шанування хреста – і ми також носимо його на собі, шануємо його так, як шанували святині старозаповітні праведники.

Бажаєте одержати відповідь православного богослова на Ваші запитання? Надсилайте їх до редакції на адресу 43025, Луцьк, Градний узвіз, 1 або телефонуйте - (0332) 72-21-82

Волин. єпарх. відом.– 2007.– № 2 (27)