Волинська Єпархiя Української Православної Церкви Київського Патріархату офiцiйний сайт

Покарання прабатькам

«Жінці сказав: примножуючи, примножу скорботи твої у вагітності твоїй; у болях будеш народжувати дітей; і до чоловіка твого жадання твоє, і він буде панувати над тобою. Адамові ж сказав: за те, що ти послухав голос жінки твоєї і їв від дерева, про яке Я заповідав тобі, сказавши: не їж від нього, проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого; терня й осот буде родити вона тобі; і ти будеш їсти польову траву; у поті лиця твого будеш їсти хліб, доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і до пороху повернешся. І нарік Адам ім’я жінці своїй: Єва, бо вона стала матір’ю всіх, хто живе» (Бут. 3:16–20)

«Жінці сказав: примножуючи, примножу скорботи твої у вагітності твоїй; у болях будеш народжувати дітей…». У цих словах виголошується покарання дружині, яке полягає в тому, що дітонародження як найбільший акт земного життя людини, яке було предметом особливого божественного благословення (Бут. 1:28), перетворюється тепер у джерело скорботи і страждань. Утім, ці муки народження не є чимось навмисним, які посилаються тепер Богом на покарання жінці, а становлять лише законний наслідок загальної фізичної природи впалої людини, яка втратила нормальну рівновагу духовних і фізичних сил, підпала під хвороби і смерть.

«…І до чоловіка твого жадання твоє…». У цих словах ще ясніше виражається весь трагізм становища жінки: незважаючи на те, що жінка при пологах буде відчувати найбільші муки, з’єднані з небезпекою для свого життя, вона не тільки не відвертатиметься від подружнього спілкування зі своїм чоловіком – цим мимовільним джерелом її страждань, але буде ще більш і сильніше його шукати.

«…І він буде панувати над тобою». Ось нова риса шлюбних відносин між чоловіком і жінкою, що встановлювала факт повного панування першого над останньою. Якщо і раніше жінка, як тільки помічниця чоловіка, ставилася в деяку залежність від нього, то тепер, після того як перша жінка показала невміння користуватися свободою, Бог певним законом поставляє її діяльність під верховний контроль чоловіка. Найкращою ілюстрацією цього служить вся історія дохристиянського світу, особливо ж Древнього Сходу з його принижено-рабським становищем жінки. І тільки в Християнстві – релігії викуплення – жінці знову повернуто її втрачені в гріхопадінні права (Гал. 3:28; Еф. 5:25 та ін.).

«Адамові ж сказав: за те, що ти послухав голос жінки твоєї і їв від дерева, про яке Я заповідав тобі, сказавши: не їж від нього…». Вирок над останнім винуватцем гріхопадіння – Адамом – випереджається з’ясуванням його особливої провини, а саме вказівкою на те, як він, замість рішучих дій щодо своєї дружини, сам підпав під її спокусливий вплив.

«…Проклята земля через тебе; у скорботі будеш їсти від неї в усі дні життя твого…». Найкраще пояснення цього факту ми знаходимо в самому Священному Писанні – у пророка Ісаї: «Земля осквернена тими, що живуть на ній, бо вони переступили закони, змінили устав, порушили вічний завіт. За те прокляття поїдає землю, і несуть покарання ті, що живуть на ній…» (Іс. 24:5–6). У цих словах дано лише окремий вираз загальнобіблійної думки про тісний зв’язок долі людини з життям усієї природи (Іов. 5:7; Еккл. 1:2, 3; 2:23; Рим. 8:20). Щодо землі це божественне прокляття виразилося у зменшенні її продуктивної сили, що в свою чергу сильніше за все відбивається на людині, бо прирікає її на важкий, наполегливий труд для щоденного прожитку (Бут. 3:18– 19).

«…Терня й осот буде родити вона тобі; і ти будеш їсти польову траву; у поті лиця твого будеш їсти хліб…». У цих двох віршах (рядках) дається більш докладне розкриття попередньої думки про зменшення земної родючості, про важкість і непродуктивність людської праці. Цим божественним вироком усе земне існування людини ніби перетворюється на суцільний трудовий подвиг і прирікає її на скорботи й страждання.

«…Доки не повернешся в землю, з якої ти взятий, бо порох ти і до пороху повернешся». Ряд божественних покарань закінчується визначенням виконання тієї погрози, яка була оголошена на випадок порушення заповіді, тобто проголошенням смерті. Закон руйнування і смерті, як видно з цього тексту, а також із ряду біблійних паралелей (Пс. 103:29, 145:4; Іов. 34:14–15, Еккл. 12:7), стосується лише тілесної сторони людини, створеної «із землі» і яка повертається у свій первісний стан; на душу ж її, що має найвище джерело у Бозі, він не поширюється (Еккл. 12:7; Притч. 14:32; Іс. 57:2 та ін.). Та й щодо фізичної природи людини смерть якщо й можна вважати покаранням за гріхопадіння, то не як уведення чогось повністю нового і невідповідного природі, а лише як позбавлення, відібрання того, що становило дар надприродної благодаті Божої. У такому сенсі слід розуміти і відомі біблійні вирази: «Бог не створив смерті» (Прем. 1:13), «Бог створив (точніше – «наперед визначив») людину для нетління» (Прем. 2:23) і що смерть привнесена у світ гріхом людини (Рим. 5:12; Бут. 3:20).

«І нарік Адам ім’я жінці своїй: Єва, бо вона стала матір’ю всіх, хто живе». Доти у неї, як видно з Писання, не було власного імені, а вона позначалася лише з боку свого ставлення до чоловіка словом «жінка». Ім’я ж, дане їй тепер, єврейською Хавва, означає «життя». Навіть у момент божественного вироку про смерть Адам не засумнівався в непохитності божественної обітниці про жону, що відновлює життя. У цьому отці Церкви справедливо бачать доказ свідомої, живої і гарячої віри впалих прабатьків в обіцяного Викупителя (Месію).

Не розумієте деяких місць у Святому Письмі? Бажаєте ґрунтовних пояснень окремих цитат із Біблії?
Звертайтесь до редакції: 43025 Луцьк, Градний узвіз, 1; (0332) 72-21-82; hazeta.vyev@gmail.com