Система Orphus

Сайт нашої Церкви

Сайти нашої єпархії

Наші банери

  • Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату
    Волинська Єпархія Української Православної Церкви Київського 
Патріархату

Лічильники

img Газета

Богородиця рятує всіх
Спогади із семінарського життя

Петро ВІНЦУКЕВИЧ, кандидат богословських наук

Жировицький монастир, що в Білорусі, з усіх сторін оточений лісами. Поруч протікає річка Щара, яка впадає у Прип’ять. Це Полісся. Саме там розташована духовна семінарія, в якій я провів найщасливіші роки свого життя.

Той ранок видався світлий, день обіцяв бути теплим – словом, панувала золота осінь. Я йшов із семінарського корпусу до Успенського собору, де кожний день вранці й увечері семінаристи служили так звану чергу. Назустріч мені йшов дядько Сашко – семінарський робітник, він же й сторож, і дроворуб, і садівник, і кочегар, і скляр, і взагалі здавалось, що без дядька Сашка семінарія не могла існувати. А як він любив повчати семінаристів! Бува, зустріне якого-небудь другокласника – і відразу йому питання влоб: «А назви мені, любий, апостолів Христових. А що робив Нафанаїл під смоківницею? А як звали третього сина Адама?». І якщо не отримував належної відповіді, зажурено хитав головою: «Нероби!» Проте ми з ним ладнали. Правда, не було й мови про те, щоб він визнав мене рівним собі, – Боже збав! Він міг прирівняти себе хіба тільки до ректора і не нижче.

Коли підійшли до собору, ми побачили рудого собаку, який з усіх сил намагався увійти до храму. Він шкрябав двері кігтями, бився головою і якось неприродно хрипло скавучав. Ми розгублено зупинились – і тут дядько Сашко вигукнув:

– Та це ж лисиця!

Дійсно, у двері билась велика красива лисиця з густим пухнастим хвостом. І лише зараз ми помітили на її шиї туго затягнуту дротяну петлю. Вона задихалась. Дядько Сашко схопив її на руки, а я, ламаючи нігті, почав звільняти від удавки. Заховавши її під полу тілогрійки, дядько весело посміхався, мружачись на яскраве сонце, що піднімалось. Я викинув дротяну петлю, а лисиця, поступово прийшовши до тями, почала вимагати волі, рухаючи вухами, і немов розуміла свого рятівника.

– Зараз, зараз, підеш до своїх малят, нагодуєш їх. Напевне, вони довго чекали свою маму. А бідна мама потрапила у пастку. Ех, народ, все їм мало…

Я перебив його:

– Дядько Сашко, а звідки ти знаєш, що в неї є малі лисенята?

Він подивився на мене так, як дивляться на першокласника, який не вивчив урок:

– Як можна бути таким тупим?! Ти подивись на її соски – вони наповнені молоком, ось-ось приснуть.

– Що будемо робити, куди понесемо?

– Куди, куди? У поле, а там і ліс близько.

Ми піднімались угору до Хрестовоздвиженської церкви, за якою простягався широкий вигін, а трохи далі чорнів ліс. Мій старший друг про щось зосереджено думав, а я доймав його питаннями:

– Чому вона прибігла до монастиря, а не до села, де багато людей і їй швидше б надали допомогу?

– Так, так, там швидко би зняли з неї шкуру. Тому й прибігла вона сюди, бо боїться людей. Зрозумій, вона поривалась за допомогою до Богородиці, під Її покров і захист, і просила за своїх діточок.

Я зі здивуванням дивився на цю, здавалося б, грубу людину, проймаючись щирою повагою, проте продовжував задавати питання:

– А звідки вона знала, що ми з тобою не знімемо з неї шкуру?

Він знову подивився на мене, наче на першокласника, тут терпець його урвався і він, як завжди у таких випадках, почав відчитувати мене, зовсім не зважаючи на моє самолюбство:

– Ти у якому класі вчишся?

– В другому.

– Ото слід було б уже набратись якогось розуму, а ти ні в зуб ногою, дарма на тебе патріархія гроші витрачає.

Я не образився, бо бачив у його очах добрі смішинки:

– Ось що я тобі скажу: вона то не знала, здеремо ми з неї шкуру чи ні, а Богородиця знала.

– І що, Богородиця знала, що у неї є дітки, тобто лисенята?

– Аякже! Богородиця усе знає і все бачить.

Він дорікнув мені слабкою вірою, проте відразу полагіднішав:

– А чудову ми з тобою операцію провернули по спасінню багатодітної матері. Я завжди кажу: одна голова добре… – Тут він запнувся і подивився на мене якось зверхньо, хоча ми були з ним однакового зросту, і додав: – …А півтори ще краще.

Я зрозумів усе, я зрозумів, що мою голову він вважає тільки половиною, проте знову не образився, – таким був наш дядько Сашко.

Ми вийшли за монастирський паркан, він розстібнув свою тілогрійку і випустив лисицю. Відчувши свободу, вона кинулась у поле, піднявши трубою свій пухнастий хвіст, але пробігши метрів тридцять, озирнулась і кілька хвилин стояла, немов не знаючи, що робити.

– Прощається з нами, – авторитетно сказав старший рятівник. Потім обійняв мене за плечі і ще раз повторив, проте вже інакше:

– Так, одна голова – добре, а дві – ще краще.

Я засяяв від радощів і вдячності, адже моя голова отримала статус повноцінної.

…А через два роки Хрущов закрив семінарію. Дядько Сашко цілими днями блукав монастирським садом, сумний та нікому не потрібний. А незабаром помер, кажуть, від туги.

Вже перебуваючи в академії, сидячи у читальній залі за конспектами, я все ще згадував його слова про мою «половинну» голову і думав: людині треба постійно працювати над собою, щоб мати голову повноцінну, таку, як у дядька Сашка. І ще я засвоїв на все життя одну істину: Богородиця все знає і все бачить.

24 січня 2014 р. Версія для друку
Аудіо

Радіопередача «Благо» 8 листопада 2015 року. Протоієрей Віктор Пушко – про євангельське читання неділі 22-ї після П’ятдесятниці (про багатого і Лазаря). Володимир Клименко – про великомученика Димитрія Солунського (8 листопада).

Скопіювати файл

Радіопередача «Благо» 1 листопада 2015 року. Священик Андрій Хромяк, викладач Волинської православної богословської академії, настоятель парафії Великомученика Юрія Переможця в с. Жабка Ківерецького деканату – про євангельське читання неділі 21-ї після П’ятдесятниці (притча про сіяча).

Скопіювати файл

25 жовтня 2015 р. Слово протоієрея Миколи Нецькара, декана кафедрального собору Святої Трійці, на врученні церковних нагород волонтерам, які допомагають військовослужбовцям у зоні АТО. Аудіо інформаційної служби єпархії.

Скопіювати файл

Усі аудіо